“На деякий час, мабуть, вийду надвір...”,-
І решта киває, мов і не чує надрив
І величність у суті дивацьких цих слів
Він покине їх за читанням, й розпочне шлях до гір
Женучи дух і тіло у лихий сніжний вир:
Він ось нині, мабуть, трохи вийде надвір...
Вже намет десь далеко під коркою льдів,
Обмороження біль вже ущух, та порушився зір,
Тільки нутрощі гонить величності вплив
Чи за злочин це можна вважати надмір?
Самозречення слабших жорстокий відбір?
Ні, ось нині він трохи вийде надвір…
Хоч насправді, навіки… Самотній мов звір...
Й лише гідно пройти крізь фатальний турнір
Попрощатись з Земним страхам наперекір
Тихо, знаючи, смерть вже чека поготів
“На деякий час, мабуть, вийду надвір...”,-
І величність бринить у ядрі дивних слів...
Лоуренс Оутс - під керівництвом Роберта Скотта в 1911 - 1912 рр разом зі своїми супутниками досяг Південного полюса на 35 днів пізніше групи Рауаля Амундсена. На зворотному шляху з полюса вийшов з намету в заметіль і сорокаградусний мороз зі словами «Я вийду на повітря і, можливо, трохи затримаюсь», знаючи, що його нездатність нормально пересуватися скорочує шанси трьох його товаришів на порятунок. Вірш Дерека Махуна Антарктика (Antarctica, by Derek Mahon) саме про нього.
I am just going outside and may be some time.’
The others nod, pretending not to know.
At the heart of the ridiculous, the sublime.
He leaves them reading and begins to climb,
Goading his ghost into the howling snow;
He is just going outside and may be some time.
The tent recedes beneath its crust of rime
And frostbite is replaced by vertigo:
At the heart of the ridiculous, the sublime.
Need we consider it some sort of crime,
This numb self-sacrifice of the weakest? No,
He is just going outside and may be some time
In fact, for ever. Solitary enzyme,
Though the night yield no glimmer there will glow,
At the heart of the ridiculous, the sublime.
He takes leave of the earthly pantomime
Quietly, knowing it is time to go.
‘I am just going outside and may be some time.’
At the heart of the ridiculous, the sublime.
