притча
Торованим шляхом, назустріч селянину
Ішов Чортяка із вуздечкою в руці.
«Що то несеш?»
«Вуздечку для людини,
Аби надіти в неї на лиці!»
«Дай подивитись, бо й мені цікаво», –
І селянин до біса руку простягнув.
«Ходи зі мною, раз така вже справа,
Роздивишся усе як на духу!»
Пішов за бісом селянин. За півгодини
Він знов своє прохання повторив.
«Пішли, пішли! Тебе я не покину,
Побачиш все, як я і говорив!»
Пройшли іще з годину, селянин
Не витримав, і заходивсь кричати:
«Дай-но вуздечку! Що ти за один?!
Цього я скільки можу вже чекати?»
Чортяка небагато стишив хід,
Вуздечку до кишені переклав,
Зирнув на їхній з селянином слід,
Вдоволено примружився й сказав:
«Що ти заладив все: вуздечка, та вуздечка!
Вона для тих, хто сам не хоче йти.
А ти ідеш за мною, як овечка!
Як можу на таких… я упряж надягти?»
***