Ятсирх —це чорний камінь з яскраво червоними прожилками, схожий на амарат, нерівної з гострими кутами та виступами форми.
Зустрічається він вкрай рідко, високо в горах біля виверження вулкана(кратера).
Ця назва — Ярсирх означає відвагу і терпіння.
Той хто хоче його відшукати, має мати в кишенні не одну дюжену відваги і достатньо терпіння, щоб проходити усі труднощі на своєму шляху. І є легенда, що той хто здобуде цей камінь, до кінця життя, відважно і з великим терпінням буде долатиме труднощі, які траплятимуться на його шляху до мети.
Одного разу, молодий юнак, ззовні так схожий на молоду дівчину, особливо своїм довгим, заплетеним в хвостик волоссям і ніжною стрункою фігурою, озброївшись кольчугою( без меча), зібрався в похід по камінь. Село де він жив розташувалось в долині вулкану і часто звідти вітер приносив іскри чи загорівші від полум'я частинки листя, гілки дерев. Кольчуга мала захищати самі вразливі місця на тілі, але насправді кольчуга була і на руках, ногах і ще шлем на голові з червоним пір'ячком. Хлопцеві зовсім не подобалось таке вбрання, але селяни, особливо старшина села, старшина— це жінка з довгим сивим волоссям зібраним у злегла розтріпаний хвостик та у вільний по тілу лляний одяг кольору теплої охри, наполягала, щоб Він йшов Саме в такому вигляді. Руками він зможе захищати обличчя від перешкод: каміння, гілля, іскор, які летітимуть згори до низу. І обов'язково велику торбу з їдою( юнак хотів взяти по більше, щоб не витрачати час на пошуки їжі) і всякими дрібницями, типу вервечки з хрестиком, записника з ручкою в шкіряній палітурці( шкіра мертвого олення, вбитого тигрем).
Все це дійство розпочалось десь година 9-10 ранку, однак через низовине місце де розташовувались село і високі дерева на пагорбах, побачити схід сонця було практично неможливим, хоч в той момент все село заливало сонячним світлом.
Піднявшись уже на пару метрів(200-300м) над селом, юнець зупинився перепочити між кількома деревами, які росли таким пів колом, мов запрошували в гості на приємну бесіду. Уже на такій висоті, сонце ледь-ледь пробивалось крізь гущу лісу. Крім того зліва від нього була невелика печерка з якої по невідомим причинам виходив дивний, кусаючо- щипучий ніс — запах і невеличкий водоспадик трохи дальше з чистою, прозоро-бірюзовою водою, яка радісно бавилась із сонячним промінням, мов дівчинка, яка намагається зловити долонями сонце чи сонячних зайчиків і попри це вона була холодна по своїй природі, як і личить гірському струмку.
Юнак присів у такому сум'ятті і незрозумілій глибокій паніці, коли кров приливає до голови і обличчя стає таким рожевим кольором, як захід сонця, яке тільки дає знати, що хоче заходити за обрій. Він ніяк не міг зрозуміти, навіщо взяв з собою вервечку, адже він навіть до кінця молитись не вміє, може краще кружку взяв би?!
Він так і лишився спати серед дерев, голодний в недорозуміні себе і вибору, який зробив.
Йому наснився сон, де невідомі люди обступили його зі всіх сторін і кричали, що це проклята гора і він не вернеться з неї живим.
Пухка голова зранку не самий вдалий початок дня, особливо коли на дворі не розібрати день це чи ще ніч. Коли з печери почали активно вичалапувати ящірки, юнець швиденько схопив торбу і в мить побіг до холодного струмка.
Дальше він уже драпався по скелям стараючись невтратити з поля зору цей чудовий водоспадик.
На другому рівні уже не було дерев, одне голе, сухе, черстве каміння і поодинокі тоненькі рослинки, які ззовні нагадували розмарин, і які зі всіх сил намагались вижити тягнувшись до сонця, попри нестерпну спеку та іскри вогню, які легко долітали сюди. Юнець важко дихав, піт стікав з його лоба, щоків, носа з інших частин тіла. Одночасно хотілось пити і разом з тим завмерти і не ворушитись і це втомлювало, як фізично так і психологічно.
В такі моменти з'являються сумніви: '' чи треба було мені це все?'' І питання, які терзають тебе так, мов б'ють розкаленим батогом по плечам. Тільки це все в голові і ти не можеш втекти, заховатись, знищити —'' ні можеш!''— говорить тобі голос десь з глибини тебе. Тільки це все так затуманює, що зовсім скоро тобі здається, що цей голос всього лише ілюзія. Фізично ти такий слабкий, і тіло твоє так швидко розпадеться на дрібні елементи, ти навіть не помітиш цього. Але ти кричиш і плачеш одночасно: '' ти ж не за цим сюди йшов!!? Ти не хочеш, щоб все так закінчилось!!! І все таки за чим ти сюди йшов насправді?!''.
ID:
881273
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Безсюжетна лірика
дата надходження: 30.06.2020 18:39:49
© дата внесення змiн: 30.06.2020 18:39:49
автор: Христя ^_^
Вкажіть причину вашої скарги
|
