ось і настав цей день. все минуле – вже мрія.
я вже не можу повірити, що воно було.
ми, здогадно, перемогли непереможного змія
і спалили чи врятували якесь українське село.
хоч би як, ось ми тут: переможені й переможці,
добрі та погані, розумні та дурні, молоді й старі.
що нас поєднує? всі ми народилися в срібній ложці
як кляті аристократи, здирники й картярі.
вдивляюся в це почорніле дзеркало –
бачу лиш порох на його поверхні.
відображення – випадкові, помилкові й криві.
дзеркало співає "марсельєзу" розбитим потрісканим голосом,
його слова насправді нічого не означають.
– слова. ці слова насправді означають все, що завгодно.
слова подібні до смерти: виграй чи пропади,
втікай відступаючи, відходь та захоплюй.
не виключаю, що нами неправильно керують.
а в инший час – шануйся, культивуй картоплю,
й не плюй у колодязь. може, це й є инший час.
погляньте на мене очима своєї маски:
кого ви бачите? ви вмієте читати в душах людей?
можливо, я в полоні. так, я в руках у мертвих:
чую декілька голосів. вони регочуть, варнякають,
повідають смішні історії, пригоди з життя ідіотів.
ось ми перед світанком. за ним – божевілля й смерть.
ось вони: прагнення й жаль, щоб наглядати за злочином.
колись я мав звичку: три дні не базікати перед чумою.
ні, я не мав: матиму; й тут не чума, а війна.
in another time, motörhead