« І сон буває в руку...»
Фольклор
І
Наївні люди винайшли тотем,
аби було добро у всьому світі,
та граються, буває, із вогнем
як це уміють ще маленькі діти.
По цій дорозі весело іти,
та солоно на фініші до раю,
де юності ніколи не найти,
а пройдене у Леті почиває.
Ідея симорону не така
уже й погана. Ми іще не проти,
аби із пересічного совка
отримати, умовно, патріота.
Але несповідимі ті путі,
якими йдуть далеко не святі,
аби одне на інше поміняти,
бо іноді – найлегше обіцяти
за обріями гори золоті,
а мати – невагомі результати.
ІІ
От уявляю, що мине зима...
немає ні війни, ні пандемії...
і лютої імперії нема,
і сатана тікає із Росії.
Кому – в Корею, а кому – в Китай...
Ве Зе – до Ина, а Ве Пу – до Мао...
і вся еліта... Боже, помагай...
вирощує банани і какао.
Теорія... а практика – не та.
Іще далеко куцому до зайця.
Он і у Пині – ря́ба золота
уже йому не хоче нести яйця.
На вулиці викочується лють,
із ящика повилізали зомбі...
На них немає ядерної бомби,
а як і є, то кнопку не дають.
От і чекай Ґааґи, *** сину...
немає Мао і тобі – тюрма,
і нашому паяцу – не до Ина....
Коли не чорті-що біля керма,
то видибає із ярма юрма
і Раша поважає Україну.
ІІІ
Але і це – ілюзія одна.
У тому, що конає сатана,
ніякої містерії немає...
У ці часи лукаві і тяжкі
удачі симорону не такі
як іноді наука досягає.
І чумакують ізотерики
від Азії і до Америки
дорогою надії і пітьми...
Та уві сні, мандруючи у часі,
ми мріємо... аби одного разу
прокинутися юними дітьми.
Сьогодні у всіх спогади про дитинство, молодість і мрії про мир та щастя
