Весняній Матері Божій
присвячується
1
От що — знов березень
ходив білими п’ятами
нагнувшись — біле в безумі
знов зголюють
лопатами
то ходять
і сніг ходить
то лопатники
мов бритвами —
знов
бриють —
біле — в чорне
ті слідять
ті оглядаються
мов в березні ворони
заметушіння
і тепло
так всіх кудись і
згорне
агов
он ту
та не смішіть!
он тих —
й он ту
тату
немов відходить і
у висоту!
Дніпро он –
хвиля —
хвилю одноторить...
й всі вийшли від дитинства –
й — весну
горнуть!..
2
А Сонце як сміється!
все
зрушується у людині
а Сонце як сміється
а Сонце як сміється!
дорослая людина
дитині
й не мовить — «це ходи
як я
віднині» —
на п’ятках
у злегка потопаючій
картині —
в оманливій й прихопленій
мов би картині:
у хитрій морді тротуарній
«і я на п’ятках —дивний! й гарний»...
чого б на п’ятках вдруге хто поліз —
у воду світлу?
та дітки —
в чобітках!
дають вслід нісака —
купчастій
білій
пелерині...
і ходьте правильно по тротуарах...
і Бог це дав людині!!
3
А Сонце гріє!
чом би й ні! —
як молитовно
весело
мені!
щось — одні березень
й мастило! —
й мастила —
їх настільки попустило!!
що райдужні калюжі
теж зіпнуться
на — весні...
і так земля нас народила
нас й однозапашні мастила
в ці дні
і потечуть
потічки
різнокольорові —
по весні
як слово
у повітрі
й у
мені
4
але як можна
кашу життя
взяти — то
лишнє лихо
аби научати
та Сонце
як сміється!!
мов учить
в білім врем’ї
з білим словом
прохождатись
то ж Сонце! —
й як сміється!!
5
А якби вас — не попустило?
то хто б
ревниво
так зрезонував
з мастилом?!
світлом тече
світлом стає —
і в Богові прийшло
і освятилось!
світло і тче...
й десь перестали чути
це є ми
Він каже дітками
й виводить
серцем діток
із пітьми!
Куди це ми?
У врем’я біле
сяє
серце ціле!
З нестаріючим словом?
і підхопить
раптових — раптово
це є
ми
у Христовому
світлі
6
Супроти Сонця...
по розплавленій дорозі
В дитинстві й нозі
Нехай Син в нас
а ми зітхаєм в Бозі??
Водою у воді —
ці життя і сліди
Навіщо страхатись води?
Помолись,
водою в Небо іди.
13.03.2021,
Субота всіх святих, що в подвигу просяяли
