|
З під стріхи, у брилі, на призьбі хати,
Зевс оглядав пошарпаний Олімп.
Сірко в ногах розлігся волохатий,
А над горою сяяв сонця німб.
Забивши в люльку щіпку тютюну,
Пустив крізь вуса сиву хмару диму,
Підняв брову, вітаючи куму,
Він і коваль, і мельник, він і лимар:
- Здоров, кумасю, як твоє нічого?
Яким це вітром в гості занесло?
Я сподіваюся: не здибала лихого ...
Зевс посміхнувся, витираючи чоло.
Кума Ейрена, моложава тітка,
Якій у рота палець не клади,
Надула губи і румʼяні щічки -
Несе патику від сковороди:
- Зламалася пательня — хай їй грець!
Полагодь, куме, отаке от трястя...
Аж ти найкращий у тому митець -
І в тебе одного не стерті яйця.
- А що Гефест? Просила ти його?
Ухват зробити — не складна робота...
- Здається, що сьогодні знов того...
Протверезіє і похмелиться, аж доти...
- Яке то свято трапилось наразі,
Якого дідька жлуктить оковиту?
- Сказати чемно, так як на бамазі:
То варто шинкаря на кіл садити!
Гефест хоч син, і руки золоті,
Але скажу тобі, як на духу:
Та мізки треба мати не пусті
Не варто рохкати як свині у льоху.
То кара божа, коли глупі діти!
Байдуже як худе або товсте
Гиденьке каченя — то лише квіти,
А як дурне — то все тоді не те!
******************************
Гефест
Гефест був сином Зевса й Гери -
Жорстокого життя підступний жарт
Яке із мʼясом вирива всі нерви.
Проте дарма, як в друзях маєш фарт.
Плід запізнілого аборту
Жбурнула рідна мати в океан -
Усим дитя було нівроку:
Кульгаве, миршаве і голова що жбан.
Та Евринома і Фетіда врятували
Підріс Гефест і майстром гарним став
Мав руки золоті які кували
Чого цей світ до того не видав.
На Геру в нім жила образа злісна:
Що він бо матері поганого зробив?
Створив він царське пречудове крісло,
Подарував їй і кайдани причудив.
Як сіла у те крісло мати Гера,
Кайдани ухопили з рук до ніг -
Прикута стала краще ніж Мегера -
Звільнити із богів ніхто не зміг.
Лише один бешкетник Діоніс
Споїв сердитого Гефеста, заспокоїв
До матері вкрай пʼяного привіз
Щоб визволив з оказії такої.
******************************************
Підвівся Зевс, примруживсь, потягнувся:
- Залиш свою пательню та іди...
Розправив вишиванку, озирнувся:
- Піду, побачу, щоб не трапилось біди.
Підборами здіймаючи пилюку,
Тримаючи добрячого ціпка,
Лайнув сусідку, оминув як злу гадюку,
Доплентався у кузню до синка.
Дрючком недбало відчинивши хіртку,
Гукнув у двір: Хазяїне, агов!
Чолом ударився у сінях об одвірка,
Всередину до хати Зевс зайшов.
Гефест сидів на лаві за столом.
Духмʼяний борщ і паляниця з салом,
В макітрі пампушки із часником
Та ще й крім того всього вистачало.
В ногах крутилась кішка з котеням,
Над піччю вʼязка білих й печериці,
У діжці огірки, мʼясний казан,
Сулія самогону — як годиться...
Побачив батька, встав і привітався:
- Вітання, тату! Прошу Вас за стіл,
Бо радий бачити завжди у своїй хаті,
Поснідаєм, а потім вже до діл.
Ще раз оглянув хату пильним оком,
Залишив біля припічка ціпка
Сказав: Дай Боже! І за стіл вліз боком
Рука у батька, як завжди, була цупка.
Тверда рука тримала чарку міцно,
Пішли, як в школу, пампушки і борщ,
Цибуля, помідори також звично
І піт на лобі виступив, як дощ.
- Кума Ейрена була в мене зранку,
Жалілася на тебе, що ти пʼєш...
- Та цур їй, і на її забаганки,
Ну, а наклепам — тим немає меж.
Марудно їй — то й стала мене сватать
Від того, що їй нічого робить,
Не відженеш ні ціпом ні ухватом
Ушняпилась й давай мене женить.
Ото і Вас до мене надіслала...
- То ти не пив учора з шинкарем?
- Не пив ні з ким! Не бачить мені сала!
Не бути мені більше ковалем!
- Та, заспокойся. Вірю. Годі, вірю.
Жінкам не йметься в мирі просто жити...
(Ярмо на шию вішають, як гирю...)
А, мо і справді, нам тебе женити?
*************************
Зевс про Богинь
Богині — то не просто жінки
Це доньки, сестри, матері богів,
Барви веселки, всі її відтінки,
Це квіти, це краса, пташиний спів
Богині-жінки — це боги-дружини
У всі часи обов'язок на них:
Це честь і совість кожної родини,
Це виховання всіх дітей своїх
Звʼязок життя часів і поколінь:
Чекання-доля і страждання гірке
Це - подвиг матерів-богинь
Богиня справжня - кожна справжня жінка
З богами-чоловіками проблеми:
То — імпотент, ато - гультяй з дороги
Чом серце у богинь пече до щему
І нікому жалітися на бога.
Як біль стає для них зовсім нестерпна
Що ладні бігти за світи, як від чуми.
Так відмовляються богині від безсмертя,
Стають тоді звичайними людьми.
*****************************
Гефест про богинь:
Я Вас почув. І Ваша правда наче -
Хоч зараз сватай із богинь яку,
Та спілкування з ними — що лайно собаче,
Наїстись блекоти чи будяку.
Усе чудово поки йде до шлюбу,
Допоки де яку з них не посватав,
Одраз перевертається на грубу -
Була Ірида, стала враз Геката.
Донька Афіна — мозок Вам порвала
Була Паллада, а тепер Мінерва
За комір Вам залили стільки сала ...
То янголи вони, а чи то стерви?
Богиня Гера - моя рідна мати...
Її пиху я на собі відчув:
За що то ладна сина убивати?
У Океані ледве не поснув!
Хто їхні забаганки буде слухать:
Оте роби, а це от - не роби...
Не хочу щоб і пахло їхнім духом!
Бо ми — Боги, а не чиїсь раби!
**************************
Зевс:
Підступність баб ти знаєш краще мене
Всі Гери, Афродіти, Алкімени
Без них погано, та не краще з ними...
А що робити? - світова дилема.
Давай ще по одній - і я піду,
Ато, здається, загубила вже дружина,
А як не знайде — то чекай біду -
Що Мойра враз обріже пуповину.
*****************************
Зевс ледве брів по вулиці додому,
Забув в Гефеста вірного дрючка,
Думки тяжкі, неначе важка втома...
Ось фіртка рипнула, лякаючи Сірка.
Спокуса примітивного підходу
У розумінні складнощі речей
Веде завжди до загнивання роду,
Розбещення моралі і людей.
Мораль богів формує їх культуру,
І розуміння світу та себе -
Коли хто корчить з себе тупу дуру,
Чи видають за Панів і цабе.
Культура божа — надлюдська культура
Вона сама наука і освіта,
У ній скульптура і архітектура ...
Людей уже оцим має учити.
Бо люди лиш тоді і люди,
А не скотина, яку треба годувати,
Так було, отак є, отак і буде
А економіка всім має слугувати.
***************************
Велике лихо — примітивні люди,
Щось меле, а от що — не розуміє.
Гадає: як накраде — богом буде!
Та тільки морок в мізках інших сіє.
Боги завжди слугують еталоном
Творіння божі мріють богом стати
Політика, держави і закони
Богів в усьому прагнуть наздогнати
Машини, літаки і кораблі -
Лише для того, щоб подібним бути,
Олімп створити прагнуть на Землі,
І наче Зевс грішити без спокути.
Чи дорікати їм, якщо ті ж боги,
Життя безцінне перетворюють на сварки?
Прибрать одних богів, лишить одного,
Який на них не гримне і не гаркне?
Як Бог один — це робить люд слабким.
Не вчить нікого складнощів відносин.
Один ніяк не побудує Рим -
Бо шмаркалі лиш потечуть із носа!
Зовсім без бога — що із того буде?
Сказав для всіх, хто мене зрозумів?
Агов, ви люди? Ви розмні люди?
Яких ще треба, для розумних, слів?
Зевс ліг на ліжко і поринув в сон,
Пішов у царство Гіпносу й Морфея
Боги — вони і є закон
Над ним схилилась його мати Рея.
Гірка сльоза котилась по щоці
Вона — Земля, а боги — її діти
А ці рядки, на білім папірці,
Когось навчать як жити і любити?
ID:
915530
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.06.2021 09:52:55
© дата внесення змiн: 28.06.2021 22:28:55
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|
