Погода – клас! А дощ? Він просто йде…
Сльозами струменять краплини смутку…
Один як перст іду серед людей
і голову ховаю в комір куртки.
Звучить меланхолійно дивний блюз
і раптом ти з ментальними боргами…
Він гамами стікає на картуз,
перетворившись у життєвий гамір.
І гойдалка, і дивовижний сон,
і фобій нескінченна партитура –
чергове коло вже який сезон…
Прелюдія, банальна увертюра?
Упевнено крокуєш до мети!
Минувшини уроки осягнула
і роздала борги ментальні ти.
Лише про мене, крихітко, забула…
Вже добігає до свого кінця
стрімка пора п‘янкого полювання.
Здуває вітер пломінь каганця,
а дощ змиває машкару кохання…