Олександру Блоку
на «Когда ты загнан и забит»
Буває – втомлений, убитий,
забутий Богом і людьми,
як у бенкет після чуми,
волаєш «Геть!» несамовито…
У відчаї, змарнілий весь,
ти повертаєшся додому,
клянеш буття свого судоми,
хоча живим лишився днесь.
Тебе знесилив лютий треш,
лише напівживий віднині,
укрив чоло і вії іній –
обличчя геть не розбереш…
Але спинись хоча б на мить,
поринь у благодатну тишу
і віднайди завітну нішу,
душа якою здавна снить.
У мить оту розтане сніг,
любов розтопить серця кригу,
і ти побачиш неба книгу –
найкращу книгу поміж книг!
І де б не був у час нічний,
ішов ти вулицею, парком,
ступи під зір небесну арку
і вийди з марева завій.
Усе благословиш тоді,
коли життя відчуєш серцем,
мільярди подолаєш терцій
і не підкоришся біді.
І не страшний нещадний треш,
утонеш в благодаті Бога,
збагнувши суть життя другого,
не слухом – серцем осягнеш!
Життя людське не має меж…
10-11.10.2021