Все сьогодні на смак як вода Рубікону,
Надто тим, хто не вірив ніколи нікому,
Присягаючись в шалі любити до скону,
Але, рідний, направду, хто ж знав?
Відправляли на схід ешелонами вірші.
Вартувало, мабуть, спромогтися на більше -
Позичаючи в Бога затишшя, між іншим,
Запитати про сутність застав.
Марно й пізно тепер прокладати маршрути,
Розкіш втечі назавжди відібрано, любий,
Як же голосно й зле проповідують люди -
Тут уже не почути сирен.
Я сама по собі мов тривожна валізка,
Тобто - зайвий тягар і ніякого зиску.
Вбережи нас від муки зустрітися в списках
Навіть викреслених імен.
Хай Бог береже нас! 
