КОНЧА-ЗАСПА
Наприкінці 2010 року Управління соціального захисту, мені, як ліквідатору аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, запропонувало путівку в санаторій Державного управління справами Кабінету Міністрів України «Конча-Заспа». Це були останні числа грудня. Зрозуміло, що це не сезон і на носі Новий рік, тож я вагався. Але цікавість взяла верх, адже в цій місцевості я ніколи не був. Та і статус санаторія зіграв свою роль, хоч це і була так звана смалена путівка.
Грудневий день короткий. Тож коли я прибув в санаторій вже було темно. Поки заселився в одномісний номер на п’ятому поверсі корпусу забудови десь років сімдесятих, то вже і роздивлятися не було чого. Роздивився номер. Досить скромно, навіть бідно, без телевізора і холодильника. Ну холодильник навіщо, я ще розумію – зима. А телевізор на Новий рік, вроді би річ потрібна. Та виявилось, що його можна «придбати» за 300 гривень, сервіс! Тож целофановий пакет з НЗ (недоторканий запас), з домашньою ковбасою виклав на підвіконник, як колись в студентському гуртожитку. Холодильник і камера схову, два в одному. Як не як п’ятий поверх.
Наступного дня рішив було взяти того ящика, та потім подумав. Візьму ящик – буду сидіти в номері. А дай-но спробую пожити без нього. І знаєте, потім не пожалів за своє рішення. Оглядаючи санаторій, виявився, що він вже досить в занедбаному стані і від минулої величі лишилися дещиця. Наприклад в бланках щоденного меню, надрукованими тисячними тиражами на багато років, ще були закладені блюда і продукти тої епохи. Сама санаторна кухня нічим на виділялася, лікувальна база теж не вражала. Можливо це був не сезон і все працювало в скороченому режимі, та й сам санаторій був заповнений заледве на половину.
Можливо саме тому, на період канікул, Управлінням соціального захисту м. Києва були виділені путівки діткам на оздоровлення. Вік діток в цій групі чисельність з 30 душ був в діапазоні 12- 15 років, ну плюс-мінус. Яким чином відбиралися дітки я не беруся стверджувати, але те що вони витворяли, то варто розповісти. Перш за все для того, щоб батьки задумалися над поведінкою своїх чад і їх вихованням. З одного боку це ще дійсно були діти і вели себе відповідно, намагаючись облаштувати ковзанку на схилі пагорба. Вони носили з кімнат п’яти літровими бутлями воду і поливали його. Було видно, що це для них важка ноша, вигинались буквою «Г» або несучи його розкарачившись поміж ніг. Зрештою з цієї затії нічого не вийшло, адже не було розуміння, як саме це треба робити.
З іншого боку це були вже зовсім не дітки, а дозрівші статево недорослі… Персонал санаторію скаржився на їх поведінку і розповідали, що в день заїзду вони скупили в кіосках всі презервативи і що трахаються, як кролики. Я не йняв віри, думав що прибиральниці обмовляють їх, та коли побачив в мішках з сміттям, яке вони виносили з їх поверху ці відпрацьовані засоби, прийшлося повірити. Ще були претензії до виховательок від сантехніків, яким прийшлося прочищати забиту презервативами і прокладками каналізацію. Але що могли зробити ці дві жіночки? Лише просити діток не викидати це все в унітаз…
А одного разу став свідком наступного випадку. Я прийшов на виклик до лікаря, кабінет якого знаходився на тому ж поверсі, який заселили дітками. Сиджу в холі чекаю черги. Поруч на диванах і кріслах тусуються ті ж дітки, напроти сидить вихователька. Тут відкриваються двері, з кімнати виходить дівча, років чотирнадцяти… Розпашіле і погляд з поволокою… Обпирається спиною на стіну та сповзає донизу, демонструючи своєю поведінкою, як її добре. Через хвилину з кімнати виходить доходяга, такого ж віку. Виходить демонструючи на загал який він крутий! Який там стид? Гордість і зверхність! Ще мить і в ці двері заходить наступна пара діток. А від виховательки ані пари з уст…
Той же персонал санаторію розказав, що в сусідстві, зліва, будинок Азарова. Виявилось, що територія санаторію була більша на декілька гектарів. Та якимось чином він її відсудив і побудував там собі хатинку ну і ще пару господарських клунь. А ще виявляється о шостій годині ранку кортеж з Азаровим виїжджає з тієї території і заїжджає в санаторій де він годину плаває в басейні. Кошти на реконструкцію цього непрацюючого басейну виділив теж Азаров. Я потім хотів попасти в той басейн, але де там! Зась! Ось так для одного чиновника мільйони гривень на відновлення басейну і мільйони на його утримання, щоб тільки той сам один годинку поплавав…
Тож ж наступного дня я пішов в розвідку. Територія санаторію була засаджена соснами, яким на той час було вже років 50-60. Фактично це рукотворний ліс. Позаду санаторія була величенька заплава Дніпра. Понад заплавою, по високому обривистому березі в бік хатинки Азарова йшла не широка алейка. Та я вирішив йти навпростець, через ліс. Невдовзі побачив перед собою цегельну стіну десь два метри висоти, а поверх бухти колючого дроту. Звернувши трохи вправо, до заплави, як раптом в мене задзвенів телефон. Це був якийсь невідомий номер. Я натиснув на виклик і почув у телефоні, що я підійшов до охороняємого об’єкту. Я не одразу збагнув що і до чого, то продовжив рух до заплави, щоб вийти на алейку. А тим часом мені почали погрожувати і вимагати, щоб я покинув цю зону.
Аж тепер до мене дійшло, що охорона будиночку має в наявності такі технічні засоби, що дозволяють встановити № телефону і напевно , що й особу. Тож відійшовши від гріха трохи подалі побачив, що окрім колючого дроту є ще камери спостереження, а може і ще якісь прибамбаси. А на льоду заплави я помітив любителів підводного лову, тож це стане моїм наступним походом, вирішив я.
Тож, через пару днів, я вирішив роздивитися як і що ловиться у цій заплаві Дніпра. Залишивши навмисне телефон в кімнаті, я по алейці пішов до хатинки Азарова. В кінці цегляної стін була подоба стежки вниз по схилу. Ступивши на лід і рушив до рибаків. Виявилась, що вони ловлять щуку на жерлицю. В той день щука була не дуже активна, тож був час на спілкування. Особливими уловами вони похвалитися не могли і вважали, що причина цього найнята охорона приватних хатинок. А з льоду відкривався їх шикарний вигляд. Забудова в два три поверхи, тераси, сходи до води, приватні пляжі, причали. Сторожі проживали на території цих маєтків і ставили сіті, тобто браконьєрили. Мені показали дві сітки десь метрів по сто п’ятдесят від ополонки до ополонки. Раз в кілька днів вони її витягують на лід, вибирають рибу, а потім встановлюють на те ж місце. І ніяка міліція чи рибнагляд сюди на виклик не їде.
А на питання про глибину затоки, мені показали вмерзлий неподалік в лід земснаряд. По їх словах він тут працює не перший сезон. Напевне, що і в Азарова невдовзі міг з’явитися приватний пляж. Не встиг! Тільки хто – земснаряд чи Азаров?
Ще запам’яталися мені синички та Новий рік. Коли через якийсь тиждень я поліз до пакету з домашньою ковбасою то був здивований тим, що пакет і ковбаса були нещадно подзьобані. Виглядало це так, як хто стрельнув в нього шротом. Ну просто не пташки, а хижі звірі якісь. Дивувало ще то, що ковбаса була з часником і досить перчена! Як це їм смакувало, чи були голодні такі, чи привикли тут до такого харчу, не знаю. Спочатку навіть було подумав, що це може сойка чи ворона, але на другий день дивлюся, синички довбуть мою ковбасу…
А про Новий рік і його наближення сповістила жахлива канонада. Спочатку почали запускати феєрверки прихильники московитів. Тобто за годину до Нового року за київським часом почало бахкати і стріляти і тривало це хвилин десять-пятьнадцять , не менше. І гучність їх святкувань свідчила, що їх у цій місцині дуже багато. А тут проживали в своїй більшості багаті і впливові люди, урядовці високого рангу. Ось це їх тяжіння до Московії, нам ще потім гукнеться чималою кров’ю.
Після опівночі розпочалася нова, вже за київським часом, канонада. Була вона не менш потужна. Стріляло, гупало, бахкало… Мені подумалось, а що відчуває птаство і звірина в навколишніх лісах? Та хто про це думає?!
Моя відмова від телевізора подарувала мені стільки вільного часу, що я і уявити не міг. Цей ящик забирає в нас не тільки час, а й життя. Тепер до цього треба ще добавити мізки! Він зомбує! І якщо людина не здатна критично сприймати інформацію, то ковтає все, що з нього ллється. Тож вільний час я витратив дуже продуктивно на написання багатьох поезій, що дало змогу по поверненню в Вінницю видати навесні 2011 року другу збірку дорослих поезій «Любов в трьох вимірах». Три виміри, це любов до жінки, землі і батьківщини. Та саме через вірші громадянського спрямування, розміщені в третьому розділі цієї збірки мене було звільнено з роботи. Дотично зачепив я в них того ж Азарова в одному вірші, який починався словами "Кабмін очолює калмик". А Голова Держказначейства Харченко і Азаров були одружені на сестрах. Донесли... Навіть збірку піднесли! Та він і справді по національності калмик. Цей факт чомусь дуже приховувався. Якщо зацікавить, вірш тут, на моїй сторінці розміщений в кінці збірки "Сполох" під назвою "Я за пігмеїв, вашу мать". Ось такий поворот історії.
На пам'ять про перебування в цьому санаторії росте в мене на ділянці магонія падуболиста, вічнозелений листяний кущ. Ця уродженка Північної Америки чудово росла у величезній кількості на території санаторію в сосновому лісі. Мабуть її насіння рознесли пташки, а я подумав що це місцева рослина. Загугліть назву цієї рослини, почитайте, роздивіться світлини і Вам неодмінно захочеться її мати теж. Листяна, вічнозелена…
01. 02. 2022 р. м. Вінниця
ID:
938931
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.02.2022 20:28:57
© дата внесення змiн: 01.02.2022 21:00:11
автор: Мирослав Вересюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
