(балада про Миколу Аркаса)
В сім’ї поважній грека й українки,
поміж степів, де дивино́ю ліс,
родили хлопця, мили у барвінку,
з царевичем на яхті часом ріс…
Мав бути як і батько – адміралом!
Чекав на нього Чорноморський флот,
та музика життям для нього стала,
пісні, що їх співав його народ.
Любов до пісні мати прищепила,
та берегиня з роду козаків.
Софія не жаліла часу й сили,
щоб формувати синові смаки.
Пройшов пів України він завзято,
відвідав сотні, тисячі дворів,
а потім ще запрошував до хати
у гості бандуристів, кобзарів…
Збираючи перлини ті по світу
і пишучи історію Русі,
Микола в серці виносив «Просвіту» –
дарунок землякам своїм усім.
Він залишався сином України,
серед кумирів першим був Тарас.
Шевченкову поему «Катерина»
перетворив на оперу Аркас.
Про волю щиро мріяв і свободу –
тож українські школи будував.
Для Батьківщини і свого народу
зробив іще немало добрих справ.
А де ж проспект на честь цього героя?
Невже навколо тільки сірий тлум?
У тім виною, друже, й ми з тобою,
як віддано історію на глум!
Скажу відверто, в сотні децибелів –
Я вірю, що невдовзі прийде час
і Миколаїв, місто корабелів,
усмішкою вітатиме Аркас!
11.02.2022