Прибирати, прати, випране віджимати,
в тебе стільки важкої роботи, дівчино.
Все ти умієш. Варити і цілувати.
Навіть підсмажити шніцель на маргарині.
Мене вважаєш поетом, це серцю мука,
минуло учнівство, а натхнення немає.
Що кажеш, сонце? Вколола булавка руку.
Подмухаю, зав'яжу. Вір, допомагає.
На підвіконні пляшечка йоду сухого,
нігті мої жовті - це нікотин триклятий!
Вату впустив додолу. Не вмію нічого.
Чи написати вірш? Ні, і тобі не варто.
Мені б візок інвалідний. В шахи не граю.
Що б мав робити з парою коней вороних?
Тесля? Садівник? Мене троянди лякають,
Особливо троянди, не колючки на них.
Вмію свистіти, птахів годувати в саду.
З чорного клена летять мені прямо в руки
дрозди і синиці. Ще ворон здаля прибув.
Але тоді був січень, можливо, що лютий.
Vítězslav Nezval Věnování
Uklízet, prát a ždímat mokré prádlo,
holka, máš jen samou dřinu.
Ty umíš všecko. Vařit i líbat.
Smaží se řízek na margarinu.
Až do duše raníš, zveš-li mě básníkem,
minul se student, minul povoláním.
Co říkáš, beruško? Tys bodla se do ruky špendlíkem
Pofoukám a zavážu. Svěř se mým dlaním.
Tam za oknem stojí vyschlá lahvička jodu,
jenom nehty mám zažloutlé – ten nikotin proklatý!
Na zem spadla mi vata. Nic nedovedu.
Snad psáti své básně? Ba, ani ty.
Měl jsem být raději vozkou. Ale neumím šach.
Co bych si počal s párem černých koní?
Snad tesař? Zahradník? Mám z růží strach,
víc z růží nežli z trní.
Dovedu jenom hvízdat a krmit ptáky v parku.
Na ruku slétnou dolů z černého javoru
kosi a sýkory. I vrána přiletěla z dálky.
Ale to bylo v lednu neb v únoru.
