Ліричний герой пана Списотруса розмірковує про спосіб збереження краси улюбленої людини і знаходить парадоксальний спосіб.
Оригінал:
65. Since brass, nor stone, nor earth, nor boundless sea,
But sad mortality o’ersways their power,
How with this rage shall beauty hold a plea,
Whose action is no stronger than a flower?
O how shall summer’s honey breath hold out
Against the wrackful siege of battering days
When rocks impregnable are not so stout,
Nor gates of steel so strong, but time decays?
O fearful meditation! Where, alack,
Shall time’s best jewel from time’s chest lie hid,
Or what strong hand can hold his swift foot back,
Or who his spoil of beauty can forbid?
O none, unless this miracle have might:
That in black ink my love may still shine bright.
Мій переклад:
Мідь, камінь, ґрунт, роздоле море - змінні;
Такі могутні, їх скоряє тлін -
Як лють його здолать красі чутливій
З крихким, мов квітка, позовом своїм?
На смерть облога, дні - це зброя штурму,
І любий подих літа - ціль для них...
Як витримає він? Це й скалам скрутно,
Й сталевим брамам: час все нищить звик.
Гнітить і думка навіть! Чи можливо,
Щоб час свого ж багатства не губив?
Яка би час швидкий спинила сила,
Щоб він красу пограбувать не смів?
Хіба що дасть любов цей подарунок:
Чорнило чорне - ясноти рятунок.
Переклад 24.05.2022
