коли зовсім поїду з ума
орендую собі кабінет
двері ліжко вікно стіна
комп’ютер стіл інтернет
на підлогу паперу пак
та до нього простих олівців
кілька гумок як що не так
клей косинець і ножиці
хоча ножиці не дадуть
для безпеки мене ж самого
так як кий з більярдом і ртуть
та й не треба мені більш нічого
собі буду юзати контент
різні фільми фейсбуки новини
мапи Google асортимент
олівцями простими картини
невибаглива їжа й питво
заспокійливий засіб один
я його попрошу як для двох
змедитую що то кокаїн
буду подумки пити вино
споминати людей усіх
кого знаю давним давно
близьких родичів всіх своїх
як вони продають одне одному
спільне рабство потрібних ілюзій
з тих що знаю не знаю жодного
хто жив би не по заслузі
вони скажуть він може й не бреше
тільки й ми самі знаєм те саме
хто як кремінь свій жизнєнний креше
заливаючи іскри сльозами
ба і сам я такий же та й самий
не відразу приходила кеба
говорив не своїми словами
очі ховав при потребі
а слова як тримав за підошви
як вони майоріли зірницями
і виводились з мене як воші
відбивались скляними зіницями
ніби місяць у зоряні ночі
конокрад заховає за хмару
і сподобай же нас Святий Отче
працюємо втрьох ми на пару
вчителів поки справді мало
Сократ Іісус та Будда
їх не чули перебрехали
бо інакше було би чудо
як в дитинстві все просто і ясно
час до вечора тягнеться вічність
ще не вмер ніхто люди прекрасні
й не відома доросла логічність
а як не дадуть кабінету
в лісок утечу на все літо
вже під зиму підкину монету
чи вже досить чи ще потерпіти
відкопаю зарите снодійне
що колись не спалив у багатті
хоч один в мене друг та надійний
не фальшивий як ріднії браття
у землянці вже іній на стінах
літнім одягом ледве прикриюсь
прошепочу пішли ви всі ннах
ляжу спати і вже не прокинусь
***
