Поезіє, моя сестрице,
Як маю жити, підкажи.
Моя царице, чарівнице,
Мені дорогу покажи,
Дорогу від страху та болю
До світлого лиш почуття,
Що увійшло б в майбутню долю
Мою і в нинішнє життя;
Дорогу ту від порожнечі
Душі, темнішої від тьми,
І днів буденних колотнечі
До злагоди поміж людьми,
Що часто все ж не розуміють
Ні власних дум, ні почуттів,
Не розмірковуючи, діють.
Жалкують потім: біль, сум, гнів…
Пекучий біль, сум, гнів, тривоги
В душі, а також в серці в них,
Що жодної не мають змоги
Змінити це усе вони.
Звичайно, так, що вже зробили,
Змінити змоги в них нема,
Але, як повні віри й сили,
Що все не втрачено дарма,
Що все не втрачено даремно,
То зможуть ще вперед піти,
Щоб, де, здавалося б, ще темно,
Удачі світло віднайти
І з гордістю його впустити
В своє буденнеє життя,
Аби щасливо завжди жити,
Лихе все стерши в небуття.
Євген Ковальчук, 27. 04. 2019
ID:
953806
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші поза рубриками
дата надходження: 19.07.2022 22:16:37
© дата внесення змiн: 19.07.2022 22:16:37
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
