1 8 0 Літо.
⠀
Бувшим літом не знаючи й слова про біль,
Що кромішної пі́тьми темніш,
Пастухами каміння були, звідусіль
Ті́ней, слів літописцями лиш.
⠀
Ми ридали, жука придавили коли,
І несли хоронити в ту ж мить:
Можновладець метеликів, князь у кропив,
Їхнє я́сновельмо́жносте снить.
⠀
Сонце плечі торкало, за ніс де-не-де,
Сяйним полиском пасма пекло́ ,
Ми гадали, що літо ніхто не вкраде,
Та його обернули на зло.
⠀
Хто те знав, рік майбутній що нам занесе.
Хто б сказав, підняли б ми на сміх,
Що до нас літо при́йде, та шорстко мине:
Обіч нас, обіч вас, повз усіх.
⠀
Поруч, ніби струмочок, воно рокотить,
Стайки ос, абрикосовий сік,
А у нас лиш однакових днів лік летить,
Чорно-білих мигальних рядків.
⠀
Не забудь, не забудь, хоч би що, не забудь,
Аніколи, ніколи повік,
Через рік заблукаєм таки ми мабу́ть,
В мир, де - спека та водний потік.
⠀
За куток потягну - і коли відірву,
Кірку чорну запеклої люті війни,
Будуть камені, спали що м'явши траву
І дивились прокволисті сни.
⠀
Літо, при́йдем, як справимось з лихом оцим.
Дочекайся! На зустріч вдягни:
Абрикосовий сік і кульбабковий дим,
Віру в завтрашні ласкові дні.
⠀
Авторка Alja Khajtlina
Переклад Yurii Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Сто восьмидесятый день: лето
Прошлым летом, не зная ни слова про боль,
Что кромешного мрака темней,
Пастухами камней мы служили с тобой,
Летописцами снов и теней.
Мы рыдали, в пути на жука наступив,
И носили его хоронить.
Повелители бабочек, князи крапив,
Ваше превосходительство сныть.
Солнце трогало плечи, хватало за нос
Высветляло отросшую прядь.
И конечно, мы знали, что лето у нас
Никогда никому не отнять.
Кто же знал, что случится на будущий год.
Кто б сказал - мы б подняли на смех,
Что действительно лето придёт,
Но пройдёт
Мимо нас, мимо вас, мимо всех.
Где-то рядом оно и журчит, и течёт,
Тучи ос, абрикосовый сок.
А у нас - только дней одинаковых счёт,
Чёрно-белых мелькающих строк.
Не забудь, не забудь, не забудь, не забудь,
Никогда, никогда, никогда.
Может быть через год прибредём как-нибудь
В этот мир, где жара и вода.
Уголок потяну - и когда оторву
Корку спекшейся чёрной войны,
Будут камни, что спали, уткнувшись в траву,
И смотрели неспешные сны.
Слышишь, лето? Вернёмся, когда победим.
Дожидайся. И к встрече надень
Абрикосовый сок, одуванчиков дым,
Веру в завтрашний ласковый день.
ID:
957463
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 24.08.2022 15:09:55
© дата внесення змiн: 24.08.2022 15:09:55
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|