Зачинивши за собою парадні двері, Володимир Олександрович повагом пішов до авто. Незважаючи на свій півтораметровий зріст, він мав звичку широко розставляти ноги, як це, зазвичай, роблять матроси у штормову погоду. Високі підбори лише додавали кумедності його вигляду. Водій запопадливо поспішив відчинити задні праві дверцята, де полюбляв сидіти ВО. Таке прізвисько своєму шефу вигадав він сам заради економії часу і амортизації язика в процесі спілкування з іншими водіями главку. Це прізвисько поступово прижилося. Так його шефа поза очі стали називати практично всі знайомі і підлеглі.
– Додому, – буркнув ВО гугнявим голосом і склепив повіки.
Під час поїздок, навіть коротких, він постійно дрімав. Так звичка у нього сформувалася ще в дитинстві, коли немовлям батьки привчили його до тривалих подорожей автомобілем, більшу частину яких він проводив уві сні.
Водій мовчки запустив двигун і повільно рушив, аби не вносити дискомфорту до ідилії щоденних подорожей свого шефа. А їхати потрібно було далеченько, оскільки навесні ВО, отримавши підвищення по службі, з усією сім’єю перебрався на службову дачу, що знаходилася за кілька десятків кілометрів од міста.
Чого це він сьогодні майже на годину раніше, – розмірковував водій, виїхавши на автостраду і спостерігаючи, як свіжий асфальт чорною стрічкою стелиться під колеса машини. – Мабуть знову щось дружина придумала, – досить добре знаючи її вольовий та ініціативний характер, закінчив свої гадання на кофейній гущі шофер.
Ця здогадка підтвердилась по приїзду на дачу, де на нього уже чекало кілька пузатих валіз і дорожніх сумок, які за наказом ВО він акуратно склав у багажнику.
– Розвертайся, зараз їдемо до аеропорту. Дружина надумала летіти на відпочинок, – невдоволено виголосив цілий спіч той і повернувся до будинку, що скоріше нагадував театр чи музей, ніж будівлю для житла.
Невдовзі на горизонті показались ВО з дружиною і водій запустив двигун та поспішив відкривати дверцята.
Колись він мав необережність відкрити їх спочатку шефу і наразився на неймовірно бурхливу реакцію його дружини. Чого тільки і не дізнався тоді шофер про своє виховання, батьків і навіть оточення. Тому без будь-яких вказівок він поспішив відкрити задні праві дверцята, в які повагом запливла дружина, а ВО тим часом самостійно прослизнув на переднє, пасажирське, сидіння.
– Поїхали, – прогундосив шеф і водій не забарився рушити з місця.
Їхали мовчки. Десь на половині дороги машину стало вести праворуч.
– Мабуть переднє колесо пробили, – сказав водій.
– З чого ти взяв? – поцікавився ВО.
– Дещо веде вправо. Треба заскочити на шиномонтаж, доки є така можливість, – коротко відповів шофер.
– Я нічого не відчуваю, – писклявим голосом озвалась ззаду дружина. – Можемо запізнитись на літак.
– Шиномонтаж – не на часі, – в унісон прогундосив ВО.
– Я після вчорашнього запаску не встиг зробити, – промовив дещо збентежено водій.
– Доїдемо до аеропорту, а там уже і розберемося, – розлого, але на диво впевнено, висловився ВО.
– Дай бог, – буркнув, не зупиняючи авто, водій.
Поступово машину стало вести праворуч сильніше і сильніше. Невдовзі це помітили всі, навіть дружина, оскільки навіть до салону стало доносити горілою гумою.
– Зупинись, – гаркнув ВО і не встигла машина зафіксуватися в статичному положенні, як він вискочив назовні, а за ним поспішили дружина та водій.
Картина була більш ніж сумною. Відразу стало зрозумілим, що ніякий шиномонтаж тут уже не допоможе. Повністю спущене праве переднє колесо інтенсивно диміло. Відшаровані шматки гуми стирчали в різні боки, мовби луска на доісторичному бронтозаврі.
– Ну, і що тепер робити?! – заверещала дружина, ніби і не вона кілька хвилин тому першою відкинула пропозицію термінового ремонту.
– Насос є? – в свою чергу поцікавився ВО.
– Є, але ручний, та і вряд чи це допоможе, – збагнувши напрямок думки шефа, відразу зреагував водій. – Там гвіздок не менше сотки та ще і скат устигло провернути, – похмуро додав він.
– Давай без дебатів, а я спробую попутку зупинити! – не втримавшись, майже крикнув він спересердя. – Може ще встигнемо.
Водій без зайвих слів відкрив багажника і поквапом став вивантажувати валізи, аби дістатися до запаски, ставлячи речі прямо на обочину.
– Що це він собі дозволяє?! – зарепетувала дружина, звертаючись до ВО. – Там же смола, а її жодна хімчистка потім не відчистить.
– Якщо устигнемо – нові в Омані купиш, – огризнувся ВО і поспішив напереріз попутці, вогні якої наближалися з боку міста.
Однак переповнений мікроавтобус проїхав повз нього, навіть не зменшивши швидкості. Не зупинилися і ще пару автомашин, скоріш за все через густі сутінки, що стрімко переходили у ніч. Тим часом намагання водія накачати пробитий балон не увінчались успіхом, як і потуги дружини викликати таксі. Причиною останнього, очевидно, була велика завантаженість у кінці робочого тижня, а також небажання водіїв ризикувати через сумнівний виклик поїздкою в таку далечінь.
– Хутко клади все до багажника і потихеньку поїхали, – нарешті прийняв самостійне рішення ВО, чим у немалій мірі здивував присутніх, але ніхто не наважився йому перечити, оскільки не міг запропонувати ліпшого варіанту.
Кинувши запаску з насосом до багажника, водій обережно вмостив вантаж дружини шефа, після чого всі сіли до салону і поїхали далі. На пустому колесі тримати швидкість більше 40-50 кілометрів на годину було ризиковано, а тому решта дороги зайняла як мінімум вдвічі більше необхідного часу. При цьому ВО постійно поглядав на годинник і мовчки морщив лоба. Дружина теж мовчала, хоча її перекошене обличчя говорило красномовніше за будь-які слова.
Останні кілька кілометрів вони подолали уже після закінчення часу для відльоту літака. Мабуть ВО та його дружину не полишала надія на якесь чудо чи на непередбачену його затримку з технічних причин. Але чуда не сталося і техніка не підвела – літак відправився вчасно.
Своєрідним бонусом такої недолугої поведінки стало і те, що єдиний в районі аеропорту шиномонтаж уже зачинився. Як свідчила об’ява на воротах, з причин технічного характеру майстерня мала відновити свою роботу тільки в понеділок.
Оце тобі і розібралися потім! – сумно розмірковував водій, сидячи в холодному салоні авто і дивлячись на освітлені вікна шикарного готельного номера, в який заселився на ніч ВО зі своєю дружиною. Аби хоч якось зігрітися, він увімкнув радіоприймач. Канал «Єдині новини» транслював виступ якогось політика, що захриплим голосом натхненно закликав об’єднати всі зусилля задля перемоги над віроломним агресором, оскільки аналізувати помилки та прорахунки зараз не на часі.
Шофер вимкнув радіоприймача, виліз із машини і поволі попрямував у бік лісопосадки, що виднілася за злітною смугою аеродрому. Треба терміново збирати дрова, а то замерзну, – подумав він і, піднявши комір демісезонної куртки, прискорив ходу́.
03.11.2022
ID:
964651
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 04.11.2022 06:09:08
© дата внесення змiн: 06.11.2022 17:26:21
автор: Олександр Мачула
Вкажіть причину вашої скарги
|
