І знов гудить сирена, і в голові...
І серце зжимається від болю...
Куди втікати? Де ховатися? Скажи!!!!
З якого боку прикривать доню собою?!
І очі знов налились повні сліз,
І руки, тремтячи, хватають сумку.
Невже ти, світе, біди такої захотів?!
В руках стискаючи, біжу, дитини руку...
Земля немов з-під ніг втікає,
А все довкола, наче провалилось,
Лише наш дім стоїть, немов чекає,
Щоб та "призначена" вже приземлилась....
Мільойни запитань і відповідей зразу...
Куди? Як? Чому? А потім що??
Як вигнати з землі оту "заразу"?
Чого ви хочете від нас? Чого?
І так вже вдруге....і в десяте...
Біжу під звуком тих сирен.
І кожний раз: "Може не впаде?!"
На нас це горе, "призначених" ракет…