Малюсіньке янголятко вмостилось на підвіконні.
В ліло́во-рожеві крильця загортувало себе.
І стало чекати ранку. Вдивлялись очиці сонні,
Як перший колючий промінь у небо летів рябе.
Згори покотилась зірка. Її упіймало в жменю.
Засяяли на голівці куче́рики золоті.
Натерло її до блиску, сховало собі в кишеню -
Нехай і у нього зірка своя буде у житті!
Ось небо замерехті́ло - світаночок на порозі,
Прокинулась хуртовина і сріблом покрила світ.
А шибки у візерунках засяяли на морозі,
Їх пе́нзликами щоночі малює казковий дід.
Сидить собі босоноге, бурмоче про світле диво
І зіроньку, наче мрію, до серденька пригорта.
Я бачив його, малого!..А, може, мені насни́лось?..
Чия ж тоді на віконці ліло́ва пір'їнка та?
Чудово! 
Світлий,теплий вірш! Дякую! 
