Як хочеться дощу, що пахне проліском,
І вітру, що торкається метеликом,
І ранку Перемоги з ясним проблиском
По змученій землі, травою встеленій.
Я б сиву старість, що в печалі зігнута,
В чоло поцілувала й заспокоїла:
- Онуки повернулись, будуть квітнути,
Й за все заплатить ворог, що накоїв нам .
Вдихнути повні груди- як же хочеться!
Щоб ця тривога більше не сиренила.
Живих зустріти всіх, віддати почесті
Героям , що себе вже не повернуть нам .
Як хочеться, щоб лік утрат закінчився,
Щоб на колінах- лиш живим із дякою.
Як хочеться дощу, що пахне ніжністю.
Як хочеться!
Та небо сльози змахує.
Ваша думка, заримована в емоції, донесена досконало. Однак цей Ваш твір збудив в мені розуміння того, що Героїв народжує лиха година і через самопожертву.
Lesya Lesya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваша правда, безпечність заколисує. А потім знищує.
Якось так патріотично і душевно тепло написано :
Поляже «Імперія Зла» – колись впала і Троя,
За наші страждання вже Бога прохав херувим.
Чи вистачить часу віддати належне героям:
Вклонитись й медалі вчепити на груди живим?
Lesya Lesya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук! Це експромт чи частина твору?
Глибокий зміст... 
