Створили самі ми землицю
Вложили в неї всю водицю
В ній посадивши ту вербицю
Що захищає нам кровицю
Щоб наше щастя знов лилось
У нашім серці родилось
І далі в душу повилось
І ніжно в думці простелилось
А думка лине і літає
Гаї, діброви повертає
Погане з думки все стирає
Від щастя з нами знов ридає
Ліси захочуть знов признання
В своїх гріхах тяжких зізнаннях
Не бачачи наші старання
Породжує в душі страждання
І буде вічна та краса
Та ніжна і сліпа роса
Незламна неземна коса
Що знов красує мов роза
18.11.2003 (Яресько Я.М).
