Вона зіткала свою шаль тонку, мов павутиння,
У білім кольорі, на ній ромашковий був візерунок.
Всю душу в неї вклала, бо мала намір світле озаріння
Усім охочим дарувати, малюючи з добром отой малюнок.
Всі свої мрії, всі надії, мов тонкою ниттю у клубок
Змотала, а вже потім ткала білосніжну шаль прозору.
Коли завершила ту кропітку роботу, її поклала на комод.
Від шалі - світло у будинку, адже ввібрала добру волю.
Вона хотіла дарувати її дотик всім охочим людям.
Так мріяла, що після того кожен буде мати світло у душі.
Ту добру волю, що у шаль вплела, ніхто вже не забуде.
Почнуть ділитися тим світлом, усе відбілюючи навкруги…
Вона зіткала білосніжну шаль, бо мала світлу добру душу,
Адже та діва – Доброзичливість, усім несла лише добро.
Засумувала, коли зрозуміла, що не має вона попиту у люду…
Бо поміж них пробігла Заздрість, її чорна шаль, то – зло.
