КАЗКА
У мами і тата з родини мишей було семеро діток. Коли воно трішки підросли, батьки почали брати їх зі собою на пошуки корму. Інколи всі члени сімї, напхавши животи різноманітною рослинною їжею, щасливо поверталися додому, мили лапки, сідали на дивани і співали пісні – про сад та ліс, про калину та вербу, про сонце й небо, про дружбу. Інколи під час сімейних походів за пошуками їжі наштовхувалися на небезпеку, зустрічали на своєму шляху ворогів – лисиць, куниць, собак-приблуд чи сов. «Чому вони хочуть нас з’їсти?» - запитав син Пік своїх батьків після того, як мало не попався одній лисиці в зуби. «Бо люблять м'ясо і, мабуть, голодні». «Але ж і ми голодні, однак не нападаємо на інших тварин!» - мовило мишеня. «Так. Ми їмо рослинну їжу, але, часом, кидаємо до своїх шлунків і павуків, цвіркунів чи хробаків, коли не можемо дістати зернят чи зелених рослин. А вони ж теж тварини, хоч і маленькі! Лисиці поїдають нас - мишей, вовки – лисиць, а леви чи тигри – вовків. Такі в природі ланцюги живлення». «Але це якось неправильно. Кожна тварина має страх, бо може бути кимось з’їдена», - сказав Пік. «А що вдієш? Такий світ!» «Добре було б змінити його. Кожен, я так вважаю, має право на довге і щасливе життя». «Я з тобою згідна. Але не знаю, як можна світ змінити. У ньому завжди було так, як є зараз. Мені мама про це казала, а їй її мама». «Але я не вірю в те, що нічого не можна зробити. Думаю, можна, треба тільки дуже-дуже захотіти». Мама розвела руки в боки, мовляв, не знаю, що тобі ще сказати.
І що ви думаєте – що малюк Пік здався після розмови з матір’ю? Дзуськи! Він і далі вважав, що світ потрібно змінити, хоч. Можливо, і не кардинально. Бо в ньому є і зараз багато всього чудового – це статне небо в сірій чи блакитній сукні, це сонце з ясним сяєвом в очах, це місяць - золотом налитий, схожий на м’яч, чи на банан, це зорі – срібно-лобі квіти нічного неба, це річки – хвилясті й бистрі, наче дикі молоді коні, це озера й ставки замріяні чи лідні, дерева голі – в зимну пору, а в теплу - з шевелюрою густою, фарбованою назелено, це з ягодами і без них кущі, це трави густо-чубі, це квіти милі різнобарвні й багато чого іншого. Але…
Якось мишеня ходило-ходило, думало-думало, а тоді сіло під березою – стомилося від руху та думок. За мить воно побачило черв’яка, який виліз з-під землі після дощу. Підбігло мишеня до червоного шнуроподібного довгуня. «Хочеш мене з’їсти?» - запитав черв. «Ні. Тільки поговорити з тобою хочу». «На яку тему?» «Про світ. Ось скажи, ти вважаєш, що він справедливий?» «А що тебе в ньому не влаштовує?» «Те, що одні тварини їдять інших». «Гм… Я б, звісно, не хотів, щоб мене хтось з’їв. Але чому так у світі є, не знаю, я над цим ніколи не замислювався». «А мені ця несправедливість жити спокійно не дає». «Нічим тобі допомогти не можу. Я просто повзаю, шукаю їжу і сплю. Але я знаю (чув, як один змій іншому говорив), що якщо хтось з’їсть гриб мудрості, то йому багато що може прояснитися». «А де цей гриб мудрості можна знайти?» «І це чув я. Він росте на горі Карпатських гір – на Говерлі. Але його охороняють». «Хто?» «Не знаю. Що знав, те сказав». «Ну, що ж дякую. Для мене важливою є та інформація, яку я почув, вона дає шанс наблизитись до того, що мене цікавить. Бувай, черв’яче. Хай щастить тобі!» «Бувай, мишко! І тобі хай щастить!» На цьому й розійшлися.
Довго в ту добу Пік не міг заснути, думав про те, як буде добиратися до вершини Карпатської гори, чи упізнає гриб мудрості. А ще думав про його охоронця і про те, що йому відкриється, як воно знайде чарівний гриб і з’їсть його.
Вночі Піку приснився сон. Буцімто він стоїть на високій горі під ялиною. На одній із її гілок сокіл сидить. «Соколе, соколе! А чи не знаєш ти, де гриб мудрості росте?» «Знаю», - каже він. «І де?» «Скажу. Але ти спершу загадку мою відгадай». «Загадуй». «Саме маленьке, як огірок, хвіст має довгий, тонкий, як шнурок, шерстку не пишну, сіреньку, зуби – міцненькі, гостренькі». «Та це ж про мене, про мишеня». «Вірно». Скажеш тепер, де гриб?» «Ні. Ще треба, щоб ти мене нагодувало». «У мене ж, окрім зерна, в наплічнику нічого нема». «Годиться ця їда. Давай її сюди!» Пік висипав зернини з торбини на стежці біля ялини, мовив: «Забирай!» Визбирав сокіл зерно дзьобом. Пік знову питає: «Ну, що, тепер скажеш, де гриб мудрості росте?» «Ще одне треба зробити». «Що ще?» «Пісню заспівати». «Гаразд! З цим я також, думаю, справлюся». Заспівав Пік пісню про дружбу. Вдома її зі сестрами й братами щодня виконував. Сподобався спів мишеняти соколу. «Зворушив ти моє серце, - мовив він, таки покажу тобі, де гриб мудрості росте». «Але я чув, що він під охороною», - мовив Пік. «Так. Під моєю. Але я дозволяю тобі глянути на гриб і навіть з’їсти його». «О! В тебе добре серце!» «І в тебе таке нічогеньке!» - відповів сокіл і розсміявся. Мишеня й собі залилося сміхом. Птах злетів з ялини, сів поряд із грибом мудрості. «Ось він, тут, підходь». Пік прибіг до сокола і побачив чарівний гриб. Зверху він виглядав, як звичайний боровик, тільки ніжку мав золоту. «Ну, пробуй», - мовив сокіл. Мишеня відкусило шматочок гриба. «Смачний!» - мовило й не зупинилося, поки не схрумало увесь. А тоді пробудилося. «То це був тільки сон?!!!» - мовило вголос із жалем. «Який сон?» - спитала мама мишеняти, яка прокинулась швидше за нього і вже поралася на кухні. «Чарівний сон, матусю! Я вже достатньо великий для того, щоб розпочати самостійне життя?» «Так. Саме сьогодні я хотіла про це тобі і всім твоїм братикам та сестрам сказати. Тому й встала зраночку і прощальний сніданок почала готувати. Звісно, ви все ще можете жити в нашому домі, але вже повинні вчитись самостійно здобувати собі їжу і починати будувати собі житло». «Чудесно. До цього я готовий!» - мовив Пік. Коли всі члени родини поснідали, мама з татом поблагословили своїх дітей на самостійне життя. Діти подякували їм за піклування, науку, а тоді розбіглися, хто куди. Пік наклав у наплічник їжі і подався шукати найвищу Карпатську гору – Говерлу. Три доби йшов, але знайшов те, що хотів. І коли, натрудивши ноги, ліг під ялинкою, щоб відпочити, то побачив над собою сокола. Ну, а далі все було, як у сні. Пік з’їв гриб і йому відкрилася мудрість: «Життя має смисл тільки тоді, коли ти любиш - світ, членів своєї родини, тварин з інших родин і себе». Тільки він хотів запитати, що значить любиш, як відповідь в голові сама з’явилася: «Любиш – це значить поважаєш, робиш добро тому, кого любиш, співчуваєш йому, підтримуєш його словом та ділом, не насміхаєшся, не осуджуєш, якщо в нього щось вийшло не так, як треба». «А як це любити себе?» Відповідь на питання знову не забарилася, у голові з’явилася: «Любити себе – це їсти корисну їжу, багато рухатися, щоби бути здоровим, це вчитися, розвиватися, працювати, приносити користь світові та собі». «Я з цим погоджуюся». «А як зробити, щоб інші тварини землі прийняли ці гасла і почали жити за ними?» І на третє питання відповідь народилася в голові мишеняти: «Треба засіяти ліс грибами мудрості. Коли вони виростуть, запропонувати з’їсти їх всім тваринам».
«Ти даси мені спори гриба мудрості, соколе?» - спитав Пік. «Ні. Я пропоную тобі такий варіант – ти пишеш оголошення і вивішуєш його в лісі. Про що? Про те, що на Говерлі ростуть дуже смачні гриби, і що той, хто їх спробує, стане добрим, мудрим, щасливим, зміниться сам і змінить світ. Призначаєш дату сходження на Говерлу, обіцяєш, що вона відбудеться під твоїм керівництвом. І полк мишей збереться в призначеному тобою місці в призначений тобою час, і ти їх поведеш. На горі кожна миша з’їсть шматочок гриба і зміниться на очах. Але це ще не все. Мишка, яка з’їсть хоча б шматочок гриба, втягне у живіт і його спори, які з її послідом вийдуть на якійсь частинці землі. З отих спор наступного року виростуть гриби мудрості». «Але ж на вершині росте тільки один гриб, і я вже його з’їв. Як же цей гриб зможе багато мишей спробувати?» «Зможе. Гриб мудрості має властивість відновлюватися. Його з’їдають, а він просто на очах знову виростає. Але таке чудо відбувається тільки на Говерлі протягом місяця вересня. В інших місцях новий гриб може з’явитися лише раз і через рік». «Зрозуміло. Дякую за роз’яснення. Піду вже додому, буду писати оголошення». «Успіху тобі!»
Пік зробив все так, як радив сокіл. Багато мишей відгукнулося на його заклик і спробувало гриб мудрості . Миші почали дуже дружно жити поміж себе – одна одну виручали, одна одній помагали. Всі тварини дивувалися цьому. А коли дізналися, як їм вдалося досягнути високого стану душі, захотіли теж з’їсти гриб мудрості і змінитися. Правитель лісу Гор (з родини рисей) викликав Піка на розмову. Він спитав його, чи правдою є те, що говорять тварини лісу про чудодійний гриб. Мишеня сказало йому, що це так. «А чи не могли би й інші тварини з’їсти цей гриб?» - спитав правитель. Пік сказав пану Гору, що зараз це зробити не вдасться, бо наступила пізня осінь, гриб мудрості в цю пору не росте. Але на початку осені він знову вилізе з-під землі на карпатській горі. І не тільки на горі, а й у багатьох місцях лісу і за лісом теж. Миші про це попіклувались. «Тоді я напишу оголошення про те, щоб усі тварини їли ці гриби, коли у лісі їх побачать влітку. Як вони виглядають?» «Зверху - як звичайні боровики, тільки ніжки в них золоті». «Дякую за інформацію, Піку». «А я дякую вам за підтримку моєї ідеї. Дуже хочу, щоб світ змінився, щоб усі тварини жили в мирі, в радості та любові». «Думаю, що так і буде».
І так сталося. Сонце допомогло – гріло землю. Дощик допоміг – напував її. Виросли гриби. Їх з’їли тварини і стали добрими. Спочатку вживали тільки рослинні корми. Потім винайшли собі штучні. Ніхто нікого не вбивав, не грабував, не ображав. Дружно працювали, дружно веселились, дякували соколу, мишам і Всесвіту!
ID:
980309
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.04.2023 21:09:44
© дата внесення змiн: 17.04.2023 18:14:46
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Україна переможе і почнеться народження нового світу.
