На усамітненому цвинтарі в Провіденсі, де колись гуляв По (переклад Г. Лавкрафта)
Встилають вічні тіні землю ту,
Що мріє про часи минулі лиш,
Прикрили в‘язи насип і плиту –
Над світом арка, що тут був раніш.
І світла пам‘яті навколо блиск,
Шепоче за минуле мертвий лист,
Про види й звуки, що немає більш.
Самотній привид тут пливе сумний,
Проходами, де ще живим ходив,
Не вгледить, не почує хтось чужий
Цей образ і крізь час чарівний спів:
У чари лиш посвячені його,
Тінь між гробниць узрять самого По.
In a Sequester’d Providence Churchyard Where Once Poe Walk’d [8 August 1936>
Eternal brood the shadows on this ground,
Dreaming of centuries that have gone before;
Great elms rise solemnly by slab and mound,
Arch’d high above a hidden world of yore.
Round all the scene a light of memory plays,
And dead leaves whisper of departed days,
Longing for sights and sounds that are no more.
Lonely and sad, a spectre glides along
Aisles where of old his living footsteps fell;
No common glance discerns him, tho’ his song
Peals down thro’ time with a mysterious spell:
Only the few who sorcery’s secret know
Espy amidst these tombs the shade of Poe.
