Я - думка людська...
І важка, і легка...
Можу хибити, а можу буть геніальна,
Й сила моя неймовірна й проста,
Мені в космос за мить - це реально.
Я - думка людська...
Підкоряю Говерлу гору,
Й духом одним ще таку ж висоту,
У тій висі звернула б до сходу,
Аби вгледіти жаданого миру красу.
Я б громом провісним упала з небес.
В кожній церкві дзвонами сповіщала:
-"Я - миру гінець! лід війни вже скрес!
Слава героям! Навіки слава!
Я - тільки думка людська!
Степом іду, поміж кургани -могили,
Ось свіжа, і на цій ще земля сира:
мрій, думок, надій, скільки дітей схоронили?
у чорних хустках жінки, чорні до неба здіймають крила.
Я - думка людська.
Туманом отруйним лину
З пагорбів свіжих могил
У Заспану-Конче долину.
Скільки чортячих там рил,
демагогів, перевертнів, зомбаків,
що п'яніють від тухлих банкнот?
А між Чахликів - золотих божків...
Ділять карту України й народ.
Я - думка людська
Тривожна й сумна,
Я ні на небі, а ні в могилі,
Я поміж сопок Донецьких схилів.
Тут не солов'їна пісня луна,
З гаїв доліта 7, 62.
Західний вітер пахне домівкою,
І обіймаються міцно з гвинтівкою.
Кожному кожен солдат- побратим,
Схимник Мамай, зі своїм позивним.
Я як і інші лиш думкою з ними
Слава Героям, Слава Україні!
PS. Цей вірш був опублікований на моїй сторінці ще 13.11.19 під робочою назвою "Говерла", але в ньому ну ніяк не вимальовувалось закінчення, а хотілось щось оптимістичне, і я його облишила, та після 24 лютого зрозуміла, що маю залишити його ось у такому варанті.
П
Думка - це вже зброя, енергетика сили і віри, попри всі нинішні реалії до кращого майбуття, як сходження на Говерлу, і попри всі мантри тих "віщунів", що намагаються нам сіяти зневіру, і попри намагання ворогів нас знищити на шляху нашого сходження до вершини нашої Перемоги. Та ми все пройдемо, і Перемога неодмінно буде за нами. Проникливий вірш, спонукає до роздумів. З повагою і теплом душі.