І бАйдуже уже, що скажуть люди,
І байдуже, що без кінця і краю,
Я відсилаю знов листи в нікуди,
І як колись чогось й когось чекаю...
І байдуже, що думає поштарка,
Мабуть, листи тепер зовсім не в моді,
А я, немов закохана школярка,
Біжу з листом по дощовій погоді.
І байдуже, що час мина невпинно,
Що сивина поволі проглядає,
А серце далі битися повинно,
Поки іще так пристрасно кохає.
Поки іще годинник не спинився
На вежі долі, на межі спокути,
Поки цей сон щасливий не скінчився,
Поки ніщо не хочеться забути.
І байдуже, що нам не молодіти,
І байдуже, що нам уже не двадцять,
Бо головне - навчитися радіти,
А це також важка щоденна праця.
Навчитися пробачити образи,
Навчитись зайвих сліз не проливати,
Тоді насправді легко бути разом,
І байдуже, що будуть пліткувати.
І байдуже! Бо світ крихкий, мов ваза,
Що будь якої миті може впасти.
Пишу листа. Моя остання фраза -
Не дай коханню свому занепасти!
І байдуже, зима, весна чи осінь,
Чи літо - ще попереду надія!
Бо я іще кохаю досі,
Й сльозу солону зупиняє вія.
ID:
982390
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.05.2023 23:46:56
© дата внесення змiн: 06.05.2023 23:48:41
автор: Аліна Олійник
Вкажіть причину вашої скарги
|
