Не сьогодні, не вчора… давно,
Якось вигадав книжку цікаву,
Для кого’сь – до вечері вино,
А комусь - то і вранішня кава,
От про що написав, не скажу,
Знаю тільки, вона не про себе,
Може, про недосяжну межу
На прогулянці зоряним небом,
Чи про те, як в скляній глибині
Десь на дні загорнутися в тишу,
Ще про щось, нецікаве мені, -
І старішим я став, і простішим,
Не згадати вже, чим я бажав
Приголомшити, обдарувати,
Де була та примарна межа,
Коли я такий майстер завзятий
Вести за руку в дивні світи,
Спокушати – підступно, свідомо,
В ті світи сам би ладен піти
За умови, що йти не одному…
Тож, придумаю книжку нову,
Ще й картинки до неї змалюю,
Уявлю, наче сам в ній живу,
Засумую, мабуть, від жалю я
Не до себе, - цілком заслужив,
Все, що маю, а більш, що не маю,
Не досяг-бо тієї межі…
Тих шкода, хто її прочитає.
я завжди вважала що краще навчатися на чужих помилках 
