Наче вихор, у даль я лечу,
Й дарма, любий, мене зупиняєш.
В устремлінні усе по плечу,
Хоч і туго за вішки тримаєш.
Мчусь конячкою, кріпка,
мов сталь,
Білу гриву вітри розвівають,
Хай непевна моя магістраль
і каміння під ноги кидають.
Але я пробіжу, перейду,
І заслони усі подолаю.
Якщо треба прискорю ходу,
Та з путі нізащо не зблукаю.
Завше юно палає душа
Й кров по венах бурлить…
В любов рветься.
Ще не видна остання межа --
Знак вогненний в житті
не здається.
Ти не знаєш, мабуть, як такі
Вміють болі нестерпні долати.
Як торуючи милі хиткі,
Вони здатні життя підкоряти.
Вогняна в них з народження
стать,
Їх нічим у житті не зламати.
Проти вітру стрілою летять,
І нікому їх не розгадати.
Пробігають крізь прірви та шквал,
Їх не втримати й не упіймати.
І змітаючи все наповал,
Вміють вміло кермом керувати.
Чи тримай їх, чи то не тримай,
Жінок гордих не втримає сила.
Як захочуть, то створять тут рай,
й спалить в пеклі, як буде немила.
З таких я, й нізащо не зломлюсь,
Мені витримки вже не забракне.
Крізь затвори, як вихор, промчусь,
Моя доля в стражданнях не чахне.
Нерозгадана я, так і є…
І ключів до розгадки немає.
Відкривається серце моє
Лише тим, хто мене наповняє.
Ніжна наша любов й осяйна,
Та, яку нам Пречиста дарує.
Нас всесильними робить вона
Й місток вічного щастя будує.
Сила світла у ній неземна,
Вона здатна усе подолати.
Кажуть, люди -- ця жінка стальна.
Ні!
Це - жінка, яку не зламати.
ID:
987606
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.07.2023 12:18:03
© дата внесення змiн: 01.07.2023 12:18:03
автор: Marija
Вкажіть причину вашої скарги
|
