Знаєш, інші звикають швидше.
Хай ти, навіть, не віриш в час,
Все одно себе не залишиш.
І ти загаснеш, немов свіча.
Чи вже аж так необхідне світло,
Що навіть вогник горить в очах?
А свічка - здалеку лиш привітна -
Нещадно палить крила комах.
Вогонь у темряві - наче рана.
Чи ти приречено любиш біль?
Та парафін твоїх мрій розтане
І ти побачиш, що зникла ціль.
І звикнеш також, як всі звикають.
І стане темно, хоч тепло теж.
Але ти поки цього не знаєш,
Тому й не маєш ніяких меж.
