Вчора їй виповнилося шість. Яскраві та веселі очі висловлювали цілі емоційні палітри - від захоплення до радості, гірки та смутку. Весела посмішка завжди зачаровувала її обличчя в блискучу зірку, що освітлювала довколишніх. Рясне волосся із локонами каскадом падало на плечі. Кожен пасок виглядав, наче примхливий пендель годинника, зберігаючи таємниці її непередбачуваного характеру.
Рум'яні щічки, що майоріли на свіжість, були гармонійним доповненням до мрійливих очей. Її ніс був малий і легкий, ніби намальований невидимим пензлем. Коли дівча сміялося, на носі з'являлася невеличка сімейна прикмета, що передавалася у спадок від прабабці до бабці, від бабці до матусі, і від матусі власне до неї - яскрава смужка, неначе місячний відблиск, який надавав обличчю ще більше магії. Її постава була пружна і граціозна, немов маленька балерина, яка завойовувала серця кожним плавним рухом. На плечах була торбинка. Маленький рюкзачок з улюбленими іграшками та книжками. Тепер матуся могла їй читати улюблені казки про братика та сестричку, що пішли до лісу та натрапили на солодкий будинок, про мініатюрну дівчинку, на якій хотів одружитися старий, сліпий дурбецало кріт, а найбільше вона любила слухати історії про кота у червоних чоботях. Тато обіцяв подарувати на день народження кошеня.
Згадавши про татуся, вона відкрила торбинку, покопирсалася і дістала фотокартку. На ній щиросердно посміхаються її тато та неня. Коли зробили цю світлину, вона ще не народилася.
-Татку, де ти? Нам тут дуже страшно без тебе, приходь до нас якомога швидше.
