як висихає вранішня роса
як сокіл з височин полює жертву
як все не так як хтось колись казав
і як потрібно жити щоб не вмерти
я є ніхто і звуть мене зеро
і всі слова мої не мають змісту
суспільний виродок і мізантроп
таких годують щоб їх потім з’їсти
бо віршу в них не квестія прийти
не думаєш про нього й він приходить
як в натовпі жадання самоти
як вогкість холодів на теплім споді
як в небі безліч істинних офір
що хмарами відтворюють минуле
вони буденні та живі повір
біжать кудись як ніби їх гукнули
***
