Закрию ніч, день щастя розпалю.
Загою рани і зрощу надію.
І знову, ніби вперше полюблю.
На зло усім душею змолодію.
Хай увесь світ зніметься на диби
І забурлять магічні пересуди .
Переорю розбурені шляхи
Й засію зерна радості усюди.
Зіллю цвіт слів з відкритої душі
Розквітлими жагою почуттями
І оживу у кожному вірші,
Збереженими в пам’яті думками.
Погрітися на вогник запрошу
Найближчих й найдорожчих
мені друзів.
Я відганяю впертістю біду,
Й легких шляхів по долі не чекаю.
Усе давно задумане пройду
Нікого для підтримки не благаю.
Я сильна та рішуча, не мертва…
Та, що із пекла вибралась живою.
Як романтична муза божества,
Захищена небесною стіною.
Самотності давно вже не боюсь.
Розмовний голод нині не бентежить.
За ненадійних я давно не б'юсь,
Вдавання дружби – не терплю, як нежить.
