А ти мене до себе пригорни
отак, як промінь землю обіймає.
У відголоссі пізньої весни,
що у цвітінні радісно співає.
Своєю теплотою обігрій,
бо я давно тобою захворіла.
Та осяйни у щасті плинних мрій
так, щоби я над хмарами злетіла.
І подаруй цю сонячну струну,
яка в тобі коханням ніжним грає.
Я в теплоту ясних очей впірну,
у радість, яка серце наповняє.
Розвій думок розхлюпаних потік,
й заколиши навіяні надії.
Та розверни рядно рясних утіх,
на чародійні хвилі ностальгії.
Хай полум’я, жевріючи в тобі,
зігріє нас у пристрасні хвилини.
Серця обгорне спокоєм в журбі
та встелить у любов світлі стежини.
Ти пригорни мене, як промінь цей,
щоб стала кожна наша мить зваблива.
Щоб від тепла твоїх палких грудей
навік була б жадана та щаслива.
