Біля Вас, моя мамо, шукаю я теплої тиші.
Розболілась душа, що не в силі її приструнить.
Тільки Ваша любов моє серце в надію вколише,
Устеляючи килимом теплим в безвихідну мить.
Я у Ваших обіймах загою глибокі ці рани.
Гострі терни життя розривають мене на шмати,
Та під Вашим крилом усе лихо під корінь зав'яне,
І зумію хреста свого вперто та гордо нести.
Ви навчали дітей тільки сіяти зерна любові
Й доброту дарувати в нужденні холодні серця.
Чому ж ранять мене люди підло і боляче знову?
А я вірю їм сліпо й згораю безжалісно вся.
Заваріть, мамо, тиші із дрібкою нашого щастя,
Я повірю у себе в щоденнім своїм сум'ятті.
Із молитвами Вашими, певна, усе мені вдасться,
То ж я руки цілую, матусенько, Вам золоті.
Світ жорстокий, люди відійшли від Бога, тому й ранять так боляче одне одного. Але, немає нічого сильнішого за материнську молитву. Все у Вас буде добре!
Вірш чудовий
Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00