Одного погожого ранку, у перші дні березня, велика ватага любителів підлідного лову зібралася за околицею села Новокиївка, на самому березі Дніпра. Оскільки сьогоднішній день був вихідним, багато мешканців вирішили спробувати свого щастя – змістовно провести час і втамувати свій рибацький азарт. Колективна надія поласувати невдовзі свіжою рибкою, незважаючи на численні попередження у пресі, по радіо і телебаченню, про небезпеку риболовлі на весняній кризі відкритих водоймищ, взяла верх над обережністю і здоровим глуздом.
Зважаючи на теплу, сонячну погоду, багато хто з місцевих мешканців узяв із собою дружину чи навіть дітей. Оскільки з кінця зими лід стає крихким, окремі рибалки старалися не відходити далеко від берега і попереджали інших про небезпеку можливого раннього купання у крижаній воді, але їх мало хто слухав.
– Все буде добре! Скоро будемо ласувати шашликами зі свіжої рибки, – запевнив оточення неприємним голосом чинний голова місцевої організації мисливців та рибалок, ведучи за собою подалі від берега переважну більшість ватаги і тримаючи під пахвою цілий снім вудочок для підлідного лову. При цьому, ніхто не звернув уваги на те, що перед цим він щось тихо кинув своїй дружині і та, взявши за руку їх малу дитину, повернула до суходолу.
І дійсно, все було добре: яскраво світило лагідне весняне сонечко, дзвінко співали перші пташки, а невдовзі почулися поодинокі вигуки захоплення щасливців, яким уже поталанило спіймати першу рибу. Це ще більше заохотило решту натовпу, який наперебій посунув весняною кригою далі від берега, де клювало краще. Навіть скептики, серед яких був і попередник голови місцевого товариства мисливців та рибалок, вимушені були притихнути, а потім і зовсім замовкнути.
Чоловіки ловили рибу, жінки їм допомагали, а діти гралися тут же на кризі. Таке піднесення продовжувалося кілька годин поспіль. Найвезучіші вже почали збирати до кошиків свій улов та збиралися додому.
Несподівано десь із глибини, з-під самих ніг, долинуло якесь підозріле потріскування і на кризі почали з’являтися ледь помітні тріщини. Найобережніші стали збирати свої снасті і закликали інших мерщій вибиратися на берег. Однак, невдовзі тріскотіння затихнуло, а риба стала клювати ще інтенсивніше. Тому ті заклики скептиків не мали успіху і тільки окремі з них все-таки попрямували до берега. Але ватага помітно притихла, вслухаючись, чи не затріщить де знову.
Раптом тишу розрізав сильний тріскіт. Велике крижане поле, на якому знаходилася переважна більшість людей, відкололося від прибережного крижаного масиву і стало віддалятися у напрямку середини водосховища. Течія під кригою була настільки сильною, що буквально за кілька хвилин між льодяним полем і берегом утворилася смуга чистої води у кілька метрів, яка продовжувала збільшуватися кожної миті.
Сталося це так швидко і несподівано, що ніхто не встиг переміститися на прибережний лід. Декільком сміливцям, які кинулися прямо у воду, усе ж удалося видряпатися на крижану поверхню з протилежного боку, хоча й мокрими.
– А я попереджував! – несподівано пролунав не менш неприємний голос попереднього очільника товариства місцевих рибалок, дружина та двоє дітей якого якимось дивним чином теж опинилися на березі. Та на цю обставину також ніхто не звернув уваги. Натомість його підтримали менш чисельні, але не менш голосисті, однодумці.
Проте прихильники ще чинного голови, повноваження якого добігали кінця буквально найближчими днями, не дали на поталу свого ватажка і поміж обома таборами зав’язалася запекла сварка, в процесі якої сторони намагалися з’ясувати причини виникнення такої ситуації. При цьому, одні звинувачували інших, а ті, в свою чергу, відповідали їм тією ж монетою.
Поглинутий процесом з’ясування винних, натовп не звертав уваги на те, що крижине поле відносило все далі і далі від берега, а від нього поступово стало відколюватися все і більше уламків, які неслися течією униз за водою. Не зупинило цієї полеміки і те, що під час одного із таких розломів близько десятка людей опинилося на відокремленій крижині, а кілька з них упали у воду.
Лише маленька купка людей стояла осторонь і сумно спостерігала за тим, що відбувається, і лише один із них ліг на край залишків крижаного поля, намагаючись за допомогою своєї вудки допомогти невдахам вибратися на її поверхню. Потім інший зняв із себе куртку, під якою була яскрава футболка, прикріпив її до своєї вудки, підняв над головою і став енергійно махати нею, аби привернути увагу тих, хто міг би їх побачити і надати таку необхідну всім допомогу.
19.05.2024, СВ
ID:
1013846
ТИП: Проза СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Мініатюра ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 23.05.2024 11:39:46
© дата внесення змiн: 23.05.2024 11:39:46
автор: Олександр Мачула
Вкажіть причину вашої скарги
|