Щодалі живемо, то швидше час спливає,
Роки минають, пролітають дні…
Пробачте, діти, що батьки на вас чекають
Щовечора, самотні і сумні;
І розуміють вашу невгамовну втіху,
І швидкоплинну молодості мить…
А як же хочеться й похилім їхнім віці
Вас тішити і чимось вам служить.
На жаль, непрошена приходить старість
До кожного розумного чи й ні,
Багатого чи бідного – всіх огортає,
Лишає друзів – і пустіє дім.
Одна утіха – шлях і світло у віконці,
Ще не померклий зовсім їхній зір,
Щоби побачити, як швидко йде синочок
Дорогою й заходить в рідний двір.
Не може знати він, яке то щастя рідним,
Як в їхній дім вертається дитя,
І проводжають із молитвою в обіймах
Щораз, як залишають обійстя…
12.10.2020
