Йде воїн по Україні…
І в степу, в болоті і в лісі
Не може знайти ту саму щасливу країну,
Згадує материну перину.
-«О, матінко, рідна мати,
Що на це ти можеш сказати?
Щось змінилось, не знаю чому
Так хочеться плакати, мамо!
Все потьмяніло, не таке як завжди…
Ну скажи ж мамо, скажи!
Скажи їм, щоб вони припинили вбивати!
Вбивати синів і дочок твоїх, мати!
Кожен вечір встаю на коліна,
Щоб помолитися за Україну,
За вільну країну!
За вільну країну, за вітер у полі, за дні ті прості
Де в родинному колі, ми були щасливі,
Не знали біди, яка ножем у спину
Ввійшла в нашу Україну!»
А мати все чує
Та нічого не каже, тільки плаче
І з-за хмар вигляда.
