Підіймаюсь чужими узгір'ями,
щоб дістатись густої ліщини...
Назбирати ядер цілющих,
міцних і довершених,
а згодом розсипати їх на подвір'ях,
дорогих та любих.
Пробач. Я заснула в дорозі...
Світлиця посеред гір,
мощена мохом, оточена ялинами
прийняла мене, щоб відновити силу...
Без неї - розум уярмлений,
мрії - розгублені,
а тіло - кволе,
як закинута каплиця далеко в горах.
Але, навіть, коли сон вимикає свідомість,
думки - джерела неприборкані,
нуртують під скелями...
Щоб знайти шлях до світла.
Щоб стати життєдайними.
Щоб кожен сумнів омити
джерельною чистотою
Віри і Любові.
Бо в своїй довершеності
тільки вони ніколи й не проминають...
04.07.2024р
Пречудовий твір! 
