– Як людина, яку все життя вчили аналізувати, ставити питання, сумніватися, може побудувати міст від сумніву до довіри?
– Сумніви прекрасні самі собою. Проблеми виникають тоді, коли ви застрягаєте у своїх сумнівах. Тоді сумнів стає смертю. Аналіз є досконалим засобом, якщо ви залишаєтеся відстороненими від нього, якщо ви відчужені від нього. Проблеми виникають, якщо ви ототожнюєте себе з його елементами. Тоді аналіз перетворюється на повну безпорадність.
Якщо ви відчуваєте, що ви навчені аналізувати, ставити запитання та сумніватися, – не засмучуйтесь. Сумнівайтесь, аналізуйте, ставте запитання, – але залишайтеся відокремленими від них. Саме ваше існування не викликає ніяких сумнівів. Використовуйте знання цього як методологію, як метод.
Якщо аналіз є методом, то й синтез є методом. Аналіз сам собою є половиною. Поки він не буде доповнений синтезом – він не стане цілим. Але ви самі не є ані аналізом, ані синтезом – ви просто трансцендентальна свідомість.
Коли виникає питання – це добре, але зазвичай питання – це тільки одна половина; другою половиною повинна бути відповідь. Сумніви викликають питання – це добре, але це тільки одна частина; другою частиною є відповідь на сумніви – довіра.
Залишайтеся на віддалі від них – і від сумнівів, і від довіри. Це теж метод – і ним можна користуватися. Але не можна, щоб цей метод заволодів вами, – тоді виникає тиранія.
Тиранія може виникнути як з боку сумнівів, так і з боку довіри. Тиранія сумнівів калічить вас – ви не зможете зробити жодного кроку, тому що сумніви будуть кругом. Як ви можете правильно зробити будь-що, поки є сумнів? Він паралізує вас.
А якщо довіра стає тиранією… Це теж може статися – довіра стала тиранією для мільйонів. Церкви, храми, мечеті наповнені людьми, для яких довіра стала тиранією. Тоді довіра не дає вам нового бачення – вона осліплює вас. Тоді релігія стає забобоном, упередженістю.
Якщо ваша довіра не є для вас методом і ви ототожнюєтеся із нею, то релігія стає для вас забобоном, а наука – технологією. Тоді чистота релігії втрачається, чистота науки теж втрачається. Сумніви і довіра подібні до двох крил – використовуйте і те, і друге. Але люди не користуються ні тим, ні тим.
Людина розсудлива, людина мудра буде користуватися сумнівами, якщо її пошук пов’язаний з чимось матеріальним. Якщо її дослідження пов’язані зі світом зовнішнім, то вона в якості методу буде використовувати сумнів.
Якщо ж її пошуки направлені у світ внутрішній, у себе, то мудра, розсудлива людина в якості методу буде використовувати довіру. Наука-сумнів і релігія-довіра – це два крила одного єства.
В Індії люди випробували одну дурість. Зараз на Заході люди випробовують другу. В Індії люди намагалися побудувати життя виключно на довірі – звідси злидні, голод, страждання. Вся країна подібна до однієї великої рани, що дуже болить. І страждання виникли так давно, що люди звикли до нього, воно проникло в них так глибоко, що вони стали нечутливими до нього. Вони майже мертві: вони не живуть – вони дрейфують.
Це сталося завдяки довірі. Як може птах летіти з одним крилом?
Сьогодні на Заході має місце другий вид тиранії – тиранія сумніву. Вона працює на благо, коли мова йде про дослідження об'єктивного світу: ви думаєте про матерію, про матеріальне, для цього потрібні сумніви – це науковий метод. Але коли ви починаєте рухатися всередину себе, це просто не працює – цей метод не підходить. В цьому випадку вимагається довіра.
Досконалою людиною є та людина, в якій має місце глибока гармонія між сумнівами і довірою. Досконала людина буде здаватися вам суперечливою, але насправді вона не буде суперечливою. Вона просто гармонійна – суперечності сумніву і довіри розтанули в ній – вона використовує все.
Якщо у вас є сумніви – використовуйте їх для наукового пошуку. Подивіться на великих вчених: на той час, коли вони дійшли до розуміння і мудрості, на той час, коли їх юнацький ентузіазм проходив і залишилась одна мудрість, вони завжди зверталися до глибокої довіри. Еддінгтон, Кеплер, Кельвін, Лейбніц, Бойль, Планк, Борн, Ейнштейн, Лодж – не варто говорити про посередніх вчених, оскільки то не зовсім учені – всі великі вершини в науці дуже релігійні. Вони прийшли до довіри, оскільки вони пізнали всі сумніви, вони використовували всі сумніви, – і вони прийшли до розуміння того, що сумнів є обмеженням.
Це подібно до наступного: ваші очі можуть бачити, а ваші вуха можуть слухати. Але якщо ви спробуєте слухати очима – це виявиться неможливим. Якщо ви спробуєте бачити вухами – це теж виявиться неможливим. Очі мають свої обмеження, вуха мають свої обмеження. Але вони є експертами у своїй справі – а кожен експерт має свої обмеження.
Око може тільки бачити – і це добре, що воно може тільки бачити, тому що якби воно могло робити ще щось, то це б впливало на ефективність зору. В оці вся енергія стає зором, а у вусі вся енергія стає слухом.
Сумнів є експертом. Сумнів працює, якщо ви досліджуєте зовнішній світ. Але коли ви тим самим методом намагаєтеся шукати Бога – то цей метод перестає працювати. Метод сумніву досконалий для зовнішнього світу, світу законів; але він не годиться для світу любові. Для світу любові потрібна довіра.
В сумнівах немає нічого поганого, не переймайтеся цим. Користайтеся ними, але користайтеся правильно. Якщо ви будете користатися ними правильно, ви прийдете до розуміння – ви прийдете до сумніву щодо самих сумнівів. Ви побачите, де сумніви працюють, а де не працюють. Коли ви прийдете до цього розуміння – вам відчиняться двері для довіри.
Якщо ви навчені аналізу – добре. Але не дозволяйте йому піймати вас у капкан, не дозволяйте йому стати вашими кайданами. Будьте відкриті і до синтезу, оскільки якщо ви весь час тільки аналізуєте і ніколи не синтезуєте, то ви прийдете до найдрібнішої частинки, – але ніколи не зможете прийти до цілого.
Бог є граничним синтезом; частинки атома – граничним аналізом. Наука досягає того, з чого складається атом – вона весь час аналізує, розділяє, і, нарешті, приходить до найдрібнішого, яке вже не можна розділити на ще якісь частини. А релігія приходить до Бога – вона весь час об'єднує, синтезує. Бог є граничним синтезом – до Нього вже не можна щось додати. Це вже ціле, крім якого вже не існує нічого. Наука є «атомарною», релігія є «цілісною». Користайтеся і тим, і другим.
І взагалі – варто мати на увазі все, що ви маєте. Навіть якщо у вас є отрута – не позбавляйтеся її. За деяких обставин вона може вам допомогти і стати ліками – все залежить тільки від вас. За допомогою отрути ви можете здійснити самогубство – але ця сама отрута може врятувати вас від смерті. Сама отрута залишиться одним і тим самим – різниця у способі її використання.
Все залежить від правильності використання. Тому в лабораторії використовуйте сумніви, але коли ви повертаєтеся до релігії – користуйтеся довірою. Будьте розкутими і вільними, щоб тоді, коли ви повернетеся із лабораторії до релігії, ви не принесли із собою лабораторію. Тоді ви зможете ввійти до релігії повністю вільними від лабораторії – ви зможете молитися, танцювати, співати. А коли ви знову повернетеся до лабораторії, не беріть із собою релігію, тому що танці в лабораторії будуть абсурдними – ви можете там все розламати.
Недоречно приносити в релігію те серйозне обличчя, яке було у вас в лабораторії. Релігія є святкуванням – лабораторія ж використовується для наукових досліджень. Дослідження повинні бути серйозними – святкування релігії є свого роду грою. В релігії ви отримуєте насолоду, в ній ви знову стаєте дітьми. Релігія – це те місце, де знову і знову можна ставати дитиною, це те місце, де ви ніколи не втрачаєте контакту зі своїм першоджерелом. В лабораторії ви доросла людина – в релігії ви дитина. Тому Ісус і каже: «Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде».
Завжди пам'ятайте, що не слід викидати нічого з того, що дав вам Бог – навіть сумнівів. Це саме Він дав вам їх, і за цим може стояти якась причина, тому що ніщо не дається без якоїсь причини. Від всього, що у вас є, повинна бути якась користь.
Не викидайте жодного каменя, тому що багато разів ставалося так, що камінь, який був кимось викинутий, ставав наріжним каменем нової будівлі.
– У Біблії написані слова «покаяння», «покайтеся», а Ви використовуєте на їх місці слова «повернення», «поверніться», або «дайте відповідь»; іншого разу Ви їх не змінюєте і кажете «покайтеся». Ви жонглюєте значеннями цих слів так, як Вам вигідно?
– Мова йде зовсім не про Біблію. Мова йде про самого себе. Я не обмежуюся Біблією і не є рабом якого б то не було святого письма. Я повністю вільний і поводжуся саме так, як і має поводитися вільна людина.
Я люблю Біблію, люблю її поезію, але я не є християнином. Я також не є ні індусом, ні буддистом, ні джайном. Я є просто самим собою, таким, яким мене створив Бог. Я люблю поезію Біблії, але я оспівую її так, як розумію її сам, без будь-чиєї допомоги. Де саме і на чому саме робити наголос – вирішує моє єство, а не Біблія.
Я люблю дух Біблії, але не її букву. І слово, яке іноді звучить як «покайтеся», іноді як «поверніться», а іноді як «дайте відповідь», означає все це разом узяте. В цьому краса старовинних мов. Санскрит, давньоєврейська мова, арабська мова – всі старовинні мови поетичні. А якщо ви послуговуєтеся поетичною мовою, то вона має на увазі багато чого. Вона має на увазі набагато більше, ніж можуть вмістити її слова, вона може інтерпретуватися різноманітними способами. Вона має багато рівнів значення своїх слів.
Іноді те слово означає «покаяння». Коли мова йде про гріх і використовується те слово, то воно означає «покайтеся». Коли мова йде про Бога, який ставить перед вами запитання, тоді те слово перетворюється на «дайте відповідь», «відповідальність». Бог запитав – ви відповідаєте. А коли мова йде про Царство Боже, яке має бути у ваших руках, тоді те слово означає «поверніться».
Мають зміст всі три значення. Це слово не є одновимірним – воно тривимірне. Всі старі мови є багатовимірними. Сучасні мови переважно одновимірні, тому що нашою нагальною потребою є не поезія, а проза.
Ми наполегливо вимагаємо не багатозначності, а точності: слово повинно бути точним і означати тільки щось одне, щоб потім не виникало всіляких непорозумінь. І це добре. Якщо ви пишете про науку, мова повинна бути точною, оскільки в іншому випадку справді можуть виникнути непорозуміння.
Це сталося під час Другої світової війни – ще до Хіросіми та Нагасакі американський генерал написав листа імператору Японії. Лист був написаний англійською, а потім його переклали японською мовою, яка є більш поетичною, більш яскравою – в ній одне слово може мати декілька значень.
І ось одне зі слів було перекладено конкретним чином. Воно могло бути перекладено і по-іншому – це залежало лише від перекладача. В наш час щодо того перекладу було проведено дослідження, і було встановлено, що якби те слово переклали по-іншому, як теж можна було його перекласти, то Хіросіми і Нагасакі могло б і не бути.
Американський генерал мав на увазі дещо інше, але той переклад, який використали, був сприйнятий як зневага, як образа. Японський імператор просто відмовився відповідати на того листа – через те слово лист був надто образливим. І сталися Нагасакі з Хіросімою – атомні бомби були скинуті.
Якби японський імператор відповів на того листа, можливо б і не було б необхідності їх скидати. Тільки одне слово переклали неправильно – і більше ста тисяч людей загинули за хвилину, за кілька секунд. А потім іще пів мільйона від наслідків. Те слово надто дорого коштувало. Слова можуть бути дуже небезпечними.
В політиці, в науці, в економіці, в історії слова мають бути лінійними, одновимірними. Але якщо вся мова стане одновимірною, то від цього надто постраждає релігія, надзвичайно постраждає поезія, непоправно постраждає романтизм. В поезії слово повинно бути багатовимірним, воно повинно означати багато чого, щоб поезія мала глибину, в яку б ви пірнали все глибше і глибше.
В цьому краса старовинних книг. Ви можете читати Євангеліє кожного дня, ви можете читати Гіту кожного дня, і кожного дня ви можете знаходити все нові і нові значення одних і тих же слів. Ви могли читати один і той самий уривок тисячу разів, але досі вам у голову не приходило, що він може мати ще й такий зміст. Але саме цього ранку – чи то у вас був якийсь не такий настрій, чи то ви були незвичайно щасливі і розквітлі – виникло нове розуміння тих самих слів. Іншого дня ви не такі щасливі, не такі розквітлі, – і значення тих же слів знову змінюється. Значення змінюються в залежності від вас, в залежності від вашого настрою і атмосфери.
Ви несете всередині себе атмосферу, яка змінюється точно так само, як змінюється атмосфера навкруги вас. Ви помічали це? Іноді ви сумні: ви дивитеся на Місяць – і Місяць здається вам сумним, дуже сумним. Із саду доноситься деякий запах – і він вам здається сумним. Ви дивитеся на квіти – і замість того, щоб зробити вас щасливими, вони додають вам якогось тягаря.
Потім, іншого моменту, ви щасливі, ви життєрадісні, ви усміхаєтеся, – вас оточує той самий запах, але він танцює навколо вас, він робить вас ще щасливішим, ніж ви були до приходу в цей сад. Та сама квітка… і коли ви бачите, як вона розкривається – щось розкривається і у вас. Той самий Місяць – і ви не в змозі повірити, як багато тиші і як багато краси спускається на вас від нього…
Має місце глибока співучасть – ви стаєте партнерами в деякому глибокому таїнстві. Але це залежить від вас. Місяць той самий, квітка та сама – це залежить тільки від вас.
Древні мови є дуже гнучкими. В санскриті є такі слова… одне слово може мати дванадцять значень. Ви можете весь час грати з ним – і воно розкриє вам дуже багато чого. Воно буде змінюватися разом із вами, воно завжди буде підлаштовуватись під вас. Ось чому великі твори класичної літератури є вічними – вони невичерпні.
А от сьогоднішні газети стануть безглуздими завтра, тому що в значеннях їх слів немає життєвості. Вони просто означають те, що означають, в них більше нічого не міститься. Це звичайна проза – вона дає вам інформацію, але вона пласка, в ній немає глибини.
З тих пір, як говорив Ісус, минуло більше двох тисяч років, – а його слова ще й досі живі та свіжі. Вони ніколи не зістаряться. Вони не старіють, вони залишаються молодими і свіжими. В чому їх секрет?
Секрет полягає в тому, що вони означають так багато, що ви завжди в змозі знайти до них нові двері. Це не однокімнатна квартира. Ісус каже: «Багато осель у домі Мого Отця». У ньому багато дверей, у ньому завжди можна знайти нові скарби. Ви ніколи не проходите по одній і тій же місцевості – вона нескінченно різноманітна.
Ось чому я постійно змінюю значення деяких слів в залежності від того, що відчуваю. Але саме так вчиняв і Ісус.
При перекладі Біблії з давньоєврейської на інші мови багато чого було втрачено. При перекладі Гіти сучасними мовами, багато чого було спотворено. При перекладі Корану зникла вся його краса, тому що Коран – це поезія. Це щось, що слід співати, це щось, із чим слід танцювати. Це не проза. Основним методом релігії є не проза, а поезія.
Ви можете легко перекладати прозу – в цьому немає жодної проблеми. Якщо ви захочете перекласти будь-якою іншою мовою теорію відносності, то це може бути важче, але це не такі самі труднощі, як при перекладі Біблії, Гіти або Корану. Теорія відносності може бути перекладена – нічого не буде втрачено, бо у ній немає жодної поезії.
Але якщо ви перекладаєте поетичні твори – багато чого буде втрачено, тому що кожна мова має свій власний ритм і кожна мова має власні способи вираження. Кожна мова має свої власні розмір та музику; це те, що не може бути перекладено іншою мовою. Ця музика буде втрачена, цей ритм буде втрачено. Ви повинні будете замінити їх якимось іншим ритмом, якоюсь іншою музикою.
Звичайну поезію, яка від прози відрізняється тільки римою, перекладати можна. Але коли поезія надзвичайної якості, з іншого світу... Чим глибшою та величнішою вона є, тим важче її перекладати – це майже неможливо.
Я сприймаю Ісуса як поета. І він справді поет. Ван Гог сказав про нього, що це найбільший художник, який будь-коли жив на цій землі. Це дійсно так. Він виражається поетичними притчами, має на увазі набагато більше, ніж можуть передати його слова.
Поезія не завжди зрозуміла – вона й не може бути зрозумілою остаточно. Це таїнство. Це лише ранній ранок: навколо себе ви бачите туман – свіжий, що тільки зародився. Це хмари – ви не можете побачити далеко. Але в цьому немає потреби – поезія не призначена для того, щоб бачити далеко. Вона дає вам прозріння, коли ви вдивляєтеся в щось близьке, інтимне.
Наука постійно шукає щось віддалене; поезія розкриває по-новому інтимне і близьке, те, що ви завжди знали, те, що знайоме вам – той самий шлях, яким ви крокували все своє життя. Поезія показує той самий шлях, але в новому світлі, у новому кольорі, з новою насиченістю кольорів. Несподівано, на тій самій дорозі, – ви переноситеся в новий вимір.
Я сприймаю Ісуса як поета. Він і є поет. Але це розуміє мало хто. Люди постійно сприймають його як вченого. Ви дурні, якщо сприймаєте його як вченого. Тоді він виглядає абсурдно, тоді все тут виглядатиме надприродним. Тоді, якщо ви хочете вірити в нього, ви повинні бути дуже забобонними. Або ви повинні відкинути його повністю – дитина виплескується з ванни разом із водою.
З якоїсь точки зору Ісус такий абсурдний. Ви можете вірити в нього, але тоді ви маєте вірити дуже сліпо. Ця віра не може бути природною, спонтанною. Ви повинні насильно утвердити її. Ви повинні вірити заради самої віри, ви повинні насильно сприйняти її. Або ви повністю відкидаєте його. І те, й інше – неправильне. Ісуса слід любити, а не вірити в нього. Немає потреби думати про нього в термінах «за» чи «проти».
Чи помічали ви, що ви ніколи не думали про самого Шекспіра в термінах «за» чи «проти»? Чому? Ви ніколи не думали так про Данте. Чому? Ви ніколи не думали про Аполлінера у термінах «за» чи «проти». Чому? Тому що ви знаєте їх як поетів. Ви насолоджуєтесь ними, ви не думаєте – «за» ви чи «проти» них особисто.
Але щодо Ісуса, Крішни, Будди у вас з'являються всякі «за» і «проти», тому що вам здається, що вони аргументують. Але вони не аргументують. У них немає дисертацій, які потрібно захистити, вони не мають жодних догм. Вони великі поети – більші, ніж Аполлінер, Шекспір, Данте, тому що те, що трапилося з Аполлінером, Шекспіром, Данте, – це лише проблиск, натяк. А те, що трапилося з Ісусом, Крішною та Буддою, є реалізацією, усвідомленням.
Те, що є лише натяком для поета, є реальністю для містика. Вони бачили. Вони не тільки бачили – вони доторкнулися. І не лише доторкнулися – вони прожили. Це життєвий досвід, це власні переживання.
Завжди дивіться на них як на великих майстрів мистецтв. Художник малює картини; поет пише вірші... Ісус творить людську істоту. Художник впливає на полотно: воно було пласким, звичайним – від його дотику воно стає скарбом. Ісус же торкається звичайнісіньких людей – рибалки, Симона Петра, – і від одного тільки його дотику ця людина перетворюється на великого апостола, у велику людську істоту. Виникають висоти, розкриваються глибини. Ця людина більше не є звичайною. Він був лише рибалкою, що закидав свої сіті в море, він робив це все своє життя – навіть багато життів, – і він ніколи навіть не думав, не мріяв, не уявляв, що з ним зробить Ісус.
Більш великого мистецтва і бути не може.
– Для того, щоб слідувати за Ісусом, потрібна глибока довіра, відмова від себе і любов, але сьогодні в усьому світі превалює скептицизм. Який із цього вихід?
– Подумайте про себе – чи є скептицизм усередині вас? Саме це питання слід поставити. Глибокий скептицизм переважає в усьому світі – хто ви такий, щоб турбуватися про ввесь світ? Це спосіб втечі від реальної проблеми. Скептицизм глибоко всередині вас, черваки сумніву – у вашому серці, але ви захищаєте його. Замість того, щоб дивитися на свій сумнів – ви бачите його у всьому світі.
«Світ є скептичним – який вихід?» Тепер ви переклали проблему на інше. Загляньте всередину себе. Якщо там є сумнів – знайдіть його. Тоді ви щось зможете із ним зробити. Світ не прислухається до вас, і в цьому немає потреби, тому що якщо він щасливий у своєму скептицизмі, то він має на це право. Хто ви для світу такий?
Ніколи не думайте у термінах місіонерів – це найнебезпечніші люди. Вони завжди рятують увесь світ, а якщо світ не бажає бути врятованим, вони все одно намагаються. Вони кажуть: «Навіть якщо вам це не подобається – ми все одно врятуємо вас».
Але навіщо турбуватися? Якщо хтось щасливий – їсть, п'є, насолоджується життям – і аж ніяк не стикається з Богом, – то який сенс ґвалтувати його? Хто ви такий? Нехай він сам прийде до свого власного розуміння. І одного разу він прийде до нього сам.
Але люди дуже переймаються: як врятувати інших? Врятуйте себе! Якщо ви можете – врятуйте себе, тому що це теж дуже важке, майже неможливе завдання.
Це хитрощі розуму: проблема всередині, а він проектує її на зовнішнє. Тоді ви не турбуєтеся про неї, тоді вас не турбує ваше власне страждання. Тоді ви стаєте зацікавленими в усьому світі і таким чином можете віддалити власну трансформацію.
Ніколи не будьте місіонером, бо це дуже брудна робота. Не намагайтеся змінити будь-кого. Змінюйте лише самого себе.
І це трапляється. Коли ви змінюєтеся, багато хто приходить до вас розділити ваше світло. Розділити – але не намагайтеся рятувати їх. Саме таким чином багато хто буде врятований. Якщо ви спробуєте рятувати їх – ви можете втопити їх, перш ніж вони будуть готові потонути.
Не намагайтеся насильно приводити до Бога будь-кого. Якщо люди сумніваються – то все гаразд. Якщо Бог дозволяє їм сумніватися – значить на це є якась причина. Вони потребують цього – це їхнє тренування; це те, через що всі мають пройти.
Світ завжди був скептично налаштований. Скільки людей зібралося довкола Будди? Не весь світ. Скільки людей зібралося навколо Ісуса? Не весь світ, лише мізерна кількість – їх можна було перерахувати на пальцях. Весь світ ніколи не переймається такими речами.
І ніхто не має повноважень нав'язувати силою що-небудь іншій людині. Навіть своїй власній дитині! Навіть своїй власній дружині! Те, що ви вважаєте за мету свого власного життя – зберігайте при собі. Ніколи не нав'язуйте це комусь іншому. Це насильство, голе насильство.
Якщо ви бажаєте медитувати – медитуйте. Але і це є проблемою: якщо чоловік бажає медитувати – він намагається змусити робити це й свою дружину. Якщо дружина не бажає медитувати – вона змушує чоловіка також не медитувати. Чому ви не можете дозволити людям мати власну душу? Чому ви не можете дозволити їм іти своїм власним шляхом?
Це і є релігійним ставленням до життя – не заважати чиїйсь волі. Релігійна людина завжди залишить волю й іншому. Навіть якщо ви бажаєте бути атеїстом – теїст повинен дозволити вам бути ним. Це ваш шлях, гарний саме для вас. Ви йдете ним, тому що всі, хто прийшов до Бога, пройшов через атеїзм. Пустеля атеїзму має бути перетнута – це частина зростання.
Світ завжди залишатиметься скептичним, він завжди сумніватиметься. Мало хто приходить до довіри. Поспішіть, щоб ви самі змогли досягти у Богові хоч чогось.
***
ID:
1017992
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.07.2024 13:08:34
© дата внесення змiн: 19.08.2024 12:48:15
автор: Щєпкін Сергій
Вкажіть причину вашої скарги
|
