« Слово моє, ти єдиная зброє,
ми не повинні загинуть обоє...»
Українка
І
Пооживали міфи есесеру.
Немає сили чути марафон.
Свою останню повість про Бандеру
розповіла Ірина Фаріон.
ІІ
Поліцію поставили на вуха.
Є дані – кілер не без голови:
немає ані слуху, ані духу,
то й визирають вуха із москви.
Фатальне не буває випадково.
Її немає і не буде знов,
бо убивали українську мову,
надію нашу, віру і любов.
Але... яка реакція у влади?
Яка глухоніма писемна рать.
А нація у траурі чи рада,
що заодно чиюсь убили правду,
ідею, гідність їй одній під стать?
Не знаємо, чиї це інтереси,
кому яка загрожує стаття...
за злочини не буде каяття.
Відомо буде, тільки, не для преси,
в угоду плебсу вбили поетесу,
щоб не здавалось прозою життя.
ІІІ
У забутті доходимо до краю,
але слова ніколи не мовчать
про те, що божий світ не забуває.
Професорці уже з небес лунає,
що іспит свій вона здала на п’ять.
Влада воює! Але не за націю, а за територію, щоб потім, коли всіх патріотів знищать на війні, заселити своїми... мокшами і мошами! 
