Віслава Шимборська Промова в кімнаті загублених речей ПМ
Я загубила кількох богинь дорогою з півдня на північ,
а також багатьох богів дорогою зі сходу на захід.
Для мене згасли раз і назавжди пара зірок, розкололося небо.
Для мене затонув у морі один острів, другий.
Мені невідомо точно, де залишила пазурі,
хто носить моє хутро, хто живе в моєму панцирі.
Моя рідня померла, коли я виповзла на сушу,
і тільки якась кісточка в мені святкує ці річниці.
Я виповзала зі шкіри, транжирила хребці і ніжки,
втрачала розум дуже багато разів.
Давно я закрила на все це третє око,
махнула на це плавником, знизала гіллям.
Розділялася, зникала, розвіювалася чотирма вітрами.
Сама собі дивуюся, як мало від мене залишилося:
єдина персона в тимчасовому людському роді,
яка вчора забула в трамваї всього лиш парасольку.
Wisława Szymborska Przemówienie w biurze znalezionych rzeczy
Straciłam kilka bogiń w drodze z południa na północ,
a także wielu bogów w drodze ze wschodu na zachód.
Zgasło mi raz na zawsze parę gwiazd, rozstąp się niebo.
Zapadła mi się w morze wyspa jedna, druga.
Nie wiem nawet dokładnie, gdzie zostawiłam pazury,
kto chodzi w moim futrze, kto mieszka w mojej skorupie.
Pomarło mi rodzeństwo, kiedy wypełzłam na ląd
i tylko któraś kostka świętuje we mnie rocznicę.
Wyskakiwałam ze skóry, trwoniłam kręgi i nogi,
odchodziłam od zmysłów bardzo dużo razy.
Dawno przymknęłam na to wszystko trzecie oko,
machnęłam na to płetwą, wzruszyłam gałęziami.
Podziało się, przepadło, na cztery wiatry rozwiało.
Sama się sobie dziwię, jak mało ze mnie zostało:
pojedyncza osoba w ludzkim chwilowo rodzaju,
która tylko parasol zgubiła wczoraj w tramwaju
