У Діда у дворі телятко,
Було мов лагідне ягнятко.
Корові вимя обминало,
І молочко від того мало.
Брикалось, бігало подвір‘ям,
Лякало, з кур летіло пір‘я.
Тож Дід до цього навіть звик,
Аж раптом, виріс з того бик.
Сопе, ногами землю риє,
Реве як звір, та навіть виє.
Корів, конячок розігнав,
Тин у дворі весь розломав.
Та ще із двору бігав битись,
З таким не прийнято миритись.
Агресія таке нещастя,
Що словом вгомонить не вдастя.
Ні хлібом, кормом, чи травою,
А лиш важкою булавою,
Між ріг, добряче так, щосили,
Щоб мізки в черепі струсили.
Та так зробити це уміло,
Щоб впав агресор на коліно.
Тут скажем прямо від бика,
Отримать важко молока.
Але бичок, тут бач, для стада,
Корисна й добра є відрада.
Тому кільце бичку у ніс,
Десь Дід придбав і в двір приніс.
На мотузочок те кільце,
Найкраще рішення оце.
Тепер бугай іде за Дідом,
Ні кроку вбік, а тільки слідом.
Мов цуцик, став слухняний дуже,
А Дід радіє і не туже.
І всі, від страху хто трусились,
Із рішенням оцим згодились.
Спитаєте, про що тут йдеться?
Є люди, котрим теж не йметься,
Де лиш така біда береться?
Над Світом хоче владу мати,
Чи просто так, щоб потоптати...
То отаким бичкам кільце,
Прикрасить їхнєє лице.
В. Небайдужий.
Листопад 24.