Чи буде ще знову так як колись?
У натовпі бачу тебе, і аж серце завмре,
З-поміж тисяч ілюзій щось підкаже: Дивись!
Ось де справжня перлина до тебе іде.
Ти підійдеш, і знаю, я вдома, прихисток мій тут,
Біля тебе, в очах і тривогах твоїх,
Що ми разом розділимо довгий маршрут,
Скільки б там не зустрілось оманливих віх.
Кожну рису твою моя пам’ять несе,
І хай пройдуть десятки чи сотні років,
Хай нам доля цю ніжність в серцях пронесе,
Яка дасть сили жити без марності слів.
Не питай мене, як я, коли не з тобою,
У хаотичному русі гребу з стрімких вирів,
Та колись заспокоюсь-то вже під водою,
Й потечуть мої сльози до тебе із схилів.
Ти – далеко, в своїй надскладній боротьбі,
Знай, що тільки чекаю на мить,
Коли серце зуміє у кожній добі,
З-поміж тисяч ілюзій поклик твій розрізнить.