Неначе кисень для клітин людини,
Так ти потрібен є мені щоднини.
Без подиху твого у домі net-у
Мене немає під шатром планети.
Щоранку я з тобою розмовляю,
Хоч де ти є і з ким, не уявляю.
Щовечора до тебе серцем лину
І до лиця тулю твою світлину.
Кажу тобі: «Кохаю тебе дуже!
Вперед іди і будь здоровим, друже!
Лише в кохання не стріляй, будь ласка,
Нехай воно іще побачить казку».
Ти слухаєш. Чуття у плащ вдягаєш.
Та часом йому вітер посилаєш.
Та знаю, духом падати не треба,
Колись зійдемо вдвох на сьоме небо.
Хай щастить! 
