Вночі йшов дощ, та змив весь попіл
Багать осінніх у нікУди…
Складався день із сірих копій -
Обличчя сірі, сірі люди.
Проріз вікна гойдався тьмяно.
У темній гучній порожнечі.
Ховаючи печаль в тумані,
Лягав хмаринами на плечі.
І зазвичай я сумувала
Та майже танула в серпанку.
Писала щось, а чи гадала
Збираючи себе з уламків -
Ледь чутний схлип образ дитячих,
Колінки сбиті об асфальт,
Подряпини від лап котячих...
Минуло все давно,
на жаль...
В калюжі сірій сонця промінь
Згубився,
знову плаче дощ.
Краплини змерзлі, невагомі
Мереживом лягають вздовж
Парканів, вулиць, попід дахом.
Дзвенять і падають униз.
І лист останній сірим птахом
Присів сусіду на карниз.
А вітер злегка смикнув штору
І запитав, чи чую сміх?
Я подивилася угору -
А з неба падав перший сніг.
28.10.24
