Мій світ назвати я твоїм не можу,
Бо і сама себе не можу зрозуміть.
Сьогодні те, а завтра інше мені гоже…
Я можу лиш саму себе любить.
Мені потрібно те, що зараз хочу…
Мине лиш мить – я хочу це згубить,
І все моє єство тоді регоче –
Як я могла так низько гідність опустить.
Як я могла знущатись і любити,
Вселять надію і руйнувать мости.
Як я могла покірно той садизм терпіти,
І разом з тим екстаз від цього з собою
в пам’яті нести.
З одним рабиня, з іншим - королева.
Ще іншого я просто в ту… хотіла мить.
Для мене нерозв’язана дилема:
Чому себе не можу зупинить.
Чому я прагну просто жити,
І почуття боюся пробудить,
Чому я хочу лиш кохатись - не любити.
Любов – це біль, яку не зможу
більше пережить.