Та де ж те Літо?
Де воно чаклує
Таким кохання цвітом запашним?
І різнобарв'ям почуттів чарує...
Вже хочу линути я разом з ним!
Бо Осінь - то пора зізнання,
Думок, натхнення у віршах...
А серце моє у жару кохання
Без зайвих слів,
Воно в твоїх руках!
Візьми його, зігрій гарненько,
Воно ще дужче у мені горить,
Під ранок затріпощиться ніжненько
Й словами солов'їними злетить
У наш садочок, де троянди
Розквітли у цілунках пелюсток...
І вирушаю я у мандри
У Літо незабутніх тих квіток!
Я відчуваю,
Серцем та душею,
Не буде вічною краса,
Пройдеться Осінь, мов чарівною косою,
Й злетить на землю вранішня роса…
Та не помре моє кохання,
Воно вже глибоко в мені,
Хай сльози невгамовного страждання
Кругами розчиняються в вині!
Та де ж те Літо,
Що кохання знає?
Таким нестерпним відчуттям жага,
Блаженним подихом життя,
Я відчуваю...
А за вікном вже Осени туга!