Моя зневірена країно!
Хоч залишайся, хоч біжи,
До тебе подумки я лину
Чому відштовхуєш, скажи?
Відверто маємо казати
Про негаразди всі життя,
Бо я не хочу знову мати
Замість любові каяття
Ти гасиш полум'я моє
В бездушнім льодянім потоку
І вже примарою стаєш,
Народ і ти – по різні боки!
Під струменем думок і слів,
Прикутий страхом та бажанням,
Палаю полум'ям із снів,
Бездушно знищив сподівання
Рятунку не чекаю, ні,
В полоні грат вогню безжальних
Згорають всі минулі дні
Вчорашніх спогадів печальних
Залиш собі оту весну,
Самообману досить! Чемно...
А я дорогу й ціль нову
Знайду, згорів бо не даремно!
Оценка поэта: 5 Але ж твої вірші також не увійшли до збірки?
Напевно забагато в них правди...
Я додам собі у обране, так і будемо боротися... Немов ті Дон Кіхоти...
Не прагне країна піклуватися про свій народ. Поки що влада наживається.
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хіба то збірка? Так собі...
Бо кожен другий в ній - поетик...
Скажу відверто я тобі, -
Чотири слова - вже сонетик!
Такі я віршики писав
У дитсадочку, пам'ятаю,
Дніпро великий обмільчав,
Одну надію лише маю
Що справжня творчість - то душа,
Яка ніколи не загине...
І, хай потроху, не спіша,
Та той Дніпро все ж переплине!