Вона ще не бачила нічого такого,
Від чого ворушиться на голові волосся.
Їй комфортно у своїй рожевій кімнаті,
Їй цілком вистачає такого власного простору.
Тут на неї нічого не тисне.
Ні батьки – консерватори,
Ні вчителька біології,
Ні кабінки обсцяних ліфтів,
Ні шлейки ліфчиків,
Ні надто холодні і вузькі підвіконня в під’їздах,
На яких так мерзнуть сідниці, особливо взимку.
Слава богу, що ніхто не вмовляв зробити із неї
Справжню жінку на оцих підвіконнях!
Слава богу!
Це усе не її історія.
Тому я за неї спокійна. Поки що.
Допоки не з’явився ще той,
Хто пристрочить її до себе, мов Зінгером.
Утре їй в ясна чогось такого,
Від чого вона перетвориться на магнітик,
Приклеєний на холодильник
У його квартирі із євро - ремонтом,
І прекрасним видом із вікон.